Літак дальнього радіолокаційного стеження

Авіаційний комплекс радіолокаційного виявлення і наведення — електронний комплекс, встановлений на літаку або іншому літальному засобі, що здійснює виявлення об'єктів для можливості наведення на них, наприклад, ракет, а також здійснює координацію дій сил союзників і суміжні завдання. Подібні системи призначені для розвідки та управління повітряним боєм, проте можуть бути використані і для управління цивільним повітряним рухом.

В українській літературі використовується скорочення ДРЛС, або ж АВАКС («система дальнього радіолокаційного стеження»), в англомовній — AWACS (англ. Airborne early Warning and Control System — «Авіаційна система раннього попередження та управління»).

Структурно всі авіаційні комплекси радіовиявлення і наведення складаються з літального апарату (найчастіше літак, однак існують серійні системи, що базуються на вертольотах і навіть на дирижаблях), потужного радіолокатора, допоміжної апаратури і засобів зв'язку. Залежно від якості допоміжної апаратури, системи зв'язку, а також кількості операторів в англомовних джерелах поділяють системи AEW (airborne early warning), які здійснюють лише виявлення цілей, але не управління боєм і AWACS, здійснюють таке управління.

Опис системи

Літальний апарат вибирається з тим розрахунком, щоб у його фюзеляжі вистачило місця для апаратури та операторів, а потужність електросистеми дозволяла забезпечувати живлення РЛС. Це обумовлює вибір як носіїв серійних транспортних літаків або бомбардувальників (хоча існують і літальні апарати, створені спеціально під це застосування).

Найбільш використовуваної зараз є компонування, вперше запропонована в радянському комплексі «Ліана» — літаку ДРЛС Ту-126, при якій антена радіолокатора розміщена в окремому дископодібних обтічнику над фюзеляжем, а комплект апаратури і персонал — у вантажному відсіку. Проте існують і інші варіанти компонування — використання поздовжніх або обертових площин ФАР; антен, рознесених по корпусу літального апарата.

Велика потужність радіолокатора дає можливість проводити далеке виявлення та супроводження цілей перебуваючи поза зоною дії більшості комплексів стаціонарної ППО і протиповітряних ракет винищувальної авіації противника. Проте сам комплекс радіолокаційного стеження добре помітний для супротивника (так як є джерелом потужного радіохвильового випромінювання, а також радіо-та ІЧ-контрасний), невеликі швидкості і неповороткість літаків-носіїв роблять їх зручною мішенню, а висока значимість і вартість таких систем означає, що авіаційні комплекси радіолокаційного спостереження є високопріоритетні цілями. Все це призводить до того, що комплекси радіолокаційного спостереження в реальних умовах не застосовуються без прикриття системами ППО або винищувальною авіацією.