Синьожупанники
| Перша Українська дивізія і Друга Українська дивізія / Сьомий Синій полк | |
|---|---|
 | |
| На службі | березень — квітень 1918 |
| Країни |  УНР |
| Належність |  Армія УНР |
| Тип | піхота |
| Чисельність | Дві дивізії по 6000 козаків та 300 старшин. |
| Командування | |
| Визначні командувачі | Віктор Зелінський Володимир Пухтаєвич |
Медіафайли на Вікісховищі | |
Синьожупанники, сині дивізії (назва від кольору уніформи) — дві українські дивізії, сформовані після Берестейського миру на підставі договору української мирової делегації з Німецькою імперією (заходами Союзу визволення України) з українських полонених із таборів у Німеччині: Раштат, Вецляр, Зальцведель.
Кожна синьожупанна дивізія мала 4 піхотні полки (по 1 200 старшин і вояків) і 1 гарматний. Загальна чисельність особового складу сягала 6000 козаків та 300 старшин. Командиром 1 синьожупанної дивізії був генерал Віктор Зелінський; остаточне її сформування відбулося у м. Ковелі (Волинь) і в середині березня 1918 вона переїхала до Києва.
Наказом військового міністра УНР Олександра Жуковського вона мала бути розформована. За його власними спогадами, існування подібного наказу заперечувалося; натомість мав місце конфлікт з німцями щодо заміни Зелінського на І. Мартинюка з подальшим залишенням частини формації. Сам Жуковський невдовзі був заарештований за звинуваченням у причетності до викрадення А. Доброго[1].
У ніч на 27 квітня 1918 року німці, напередодні проголошення Гетьманом П.Скоропадського (29. 04. 1918), німці роззброїли та розпустили синьожупанників. Також була роззброїна та розпущена 2 синьожупанна дивізія, сформована у с. Голоби на Волині, ще перед її переїздом до Києва.
Чимало синьожупанників відіграло позитивну роль у державному житті України і увійшли до інших військових формацій. Спроби відновлення синьожупанників за Директорії УНР привели лише до створення 7 Синього полку в складі Третьої Залізної стрілецької дивізії.
Обмундирування для синьожупанної дивізії було пошито у Німецькій імперії, кількістю 6000 екземплярів.
У комплект входили:
- Синій жупан;
- Сині шаровари;
- Біло-сіра шапка із синім шликом завернутим усередину та жовтою кокардою (чічкою);
- Верхня сорочка;
- Захисні штани;
- Захисна гімнастерка;
- Чоботи;
- Синій пояс;
- Шкіряний ремінь;
- Гвинтівка;
- Кинджал (не у всіх);
- 2 простирадла;
- 2-і натільні сорочки;
- 2-оє підштанників;
- 2-і підсумки.
Проте набір синього одягу і особистих речей був тільки у чотирьох піших полках 1-ї Української дивізії. 1-й артилерійський полк цієї дивізії мав всього чотири комплекти синього одягу — для презентаційних заходів.
Вояки 1-го Українського гарматного полку прибули в Київ в одязі, в якому були одягнені ще у німецьких таборах для військовополонених. Також без синьої уніформи залишилась і 2-га Українська дивізія — вона повністю була одягнена у ту форму, в якій вояки прибули до Ковельського повіту із таборів для військовополонених. Для презентабельності 10 березня в дивізію було відправлено 20 комплектів синьожупанної уніформи. Цей одяг було роздано штабу дивізії, німецькому сотнику — представнику німецького командування і дев'ятьом старшинам 8-го Українського козацького полку.
Таким чином, синьожупанними були всього чотири піші полки 1-ї Української козацької дивізії, які отримали 6 тисяч комплектів зшитого у Німеччині синього одягу.
- Олександр Вишнівський — сотник піхоти у 1-му козачому полку
- Марко Вовчок-Пащенко — командир 1-го Синьожупанного полку[2][3]
- Олекса Воронів — командир 4-го куреня 5-го Українського полку 2-ї дивізії
- Павло Григорович-Барський — командир куреня та помічник командира 2-го полку
- Василь Ємець — козак
- Віктор Зелінський — командир дивізії
- Калюжний Йосип Петрович — полковник Армії УНР.
- Крушинський Федір — сотник, згодом персональний осавул Симона Петлюри.[2]
- Микола Куликівський — старшина
- Куровський Володимир — адміністративний сотник
- Борис Магеровський — командир 5-го полку 2-ї дивізії
- Олекса Макушенко — сотник 1-го Синього полку
- Микола Миронович (М. М. Миронович) — сотник, керівник Канцелярії УНР, згодом секретар Директорії.[2][4]
- Тадей Нетреба — старшина 1-го Синього полку
- Тиміш Омельченко — командир 2-го куреня 7-го полку. Згодом начальник штабів в різних частинах.[2]
- Володимир Пухтаєвич — командир 1-го Синьожупанного полку,т. в. о. начальника 2-ї Української (Синьожупанної) дивізії.
- Леонід Сидоренко — помічник командира 1-го Синього полку
- Григорій Сиротенко — старший для зв'язку між синьожупанниками та німецькою владою. Певний час був військовим міністром.[2]
- Федір Скрипниченко — козак 2-го Синього полку
- Микола Тарнопільський — ад'ютант 1-го (7-го Синього) полку
- Микола Шаповал — командир 1-го Запорізького полку. Згодом — начальник старшинської школи, а пізніше — начальник дивізії в ранзі ґенерала.[2]
- Іван Шура-Бура — командир кулеметної сотні 7-го полку 2-ї дивізії
- Микола Чехівський — командир 4-го Українського (Синьожупанного) полку ім. гетьмана П. Дорошенка військ Центральної Ради. Був також комендантом м. Києва.[2]
- Григорій Чижевський — командир 1-ї батареї 1-го гарматного полку, згодом міністр внутрішніх справ.[2]
- Василь Яворський — один з організаторів 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії.
- Сергій Янкін — начальник штабу та в. о. начальника 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії
-
Німецький документ з кутовим штампом та печаткою 1-ї Української дивізії -
Навчання прийомам бою з багнетом -
Офіцери -
На шикуванні -
Чота 1-го Запорізького полку ім. Т.Шевченка (Синьожупанників) в м. Парчеві на Підляшші, 20 травня 1917 року. -
Офіцери Синьожупанної дивізії, лютий 1918. -
Парад синьожупанників у Києві 24 березня 1918 року. -
Вояки Першої Української дивізії Синьожупанників Армії УНР в Домачеве на Берестейщині. 25 грудня 1917 року. -
На честь цього військового підрозділу назване селище Синьожупанники Шаргородського району Вінницької області.
- Сірожупанники
- Армія Української Народної Республіки
- Знак 1-го Запорізького пішого полку ім. Т. Г. Шевченка
- Перша Українська дивізія (синьожупанників)
- Друга Українська дивізія (синьожупанників)
- ↑ Жуковський Олександр. Вспомини часів епохи Великої Східньої Революції початка 1917–19 рр. (Із окопів до Тюрми). Записка книжечка. 1919 рік. Упорядник: Павло Гай-Нижник. — Київ, 2014 (16-18 с.)
- ↑ а б в г д е ж и Віктор Зелінський. Синьожупанники. — 1938. — С. 76
- ↑ Тинченко Ярослав Юрьевич. «Петлюриада» военного доктора
- ↑ Миронович М. Спільна військова юнацька школа (короткий історичний начерк) // Літопис червоної калини. — 1936. — № 2. — С. 3-5[недоступне посилання]
- Синьожупанники // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Синьожупанники // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1736. — 1000 екз.
- Козаки-Синьожупанники Німеччина табір м. Вецляр
- Перша Українська (Синьожупанна) дивізія
- Олександр Горобець Хутір назвали Синьожупанниками…
- Буравченков А. О. Синя дивізія, Синьожупанники // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 566. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Центральний державний архів громадських об'єднань України/ф.4585, Оп.1, спр.7, С.131; ф.4060, 0П.1, спр.14, С.16; спр.16, С32-3В, та інші.; ф.4585, 0П.1, спр.21, C.21-3B.
- Срібняк І. Новітня «Запорізька Січ» на чужині (творення парамілітарних структур в українському таборі Раштат, 1916 р.) // Емінак: науковий щоквартальник. – Київ-Миколаїв, 2017. – № 1(17) (січень-березень). – Т.1. – С.80-85. http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/19943
- Срібняк І. На службі ІІ-му Райху і Україні: організаційно-освітня діяльність вояків-українців 1-го Запорізького імені Т.Шевченка полку на Підляшші (1917 – початок 1918 рр.) // Гуржіївські історичні читання: Зб. наук. праць. – Черкаси, 2017. – С.138-144. http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/23311
- Срібняк І., Гринь Д. Український парамілітарний рух у таборі Вецляр, Німеччина, 1916 – перша половина 1918 рр. (за матеріалами таборової преси) // Європейські історичні студії. – К., 2023. – № 26. – C.84-103. https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/46822; http://eustudies.history.knu.ua/the-ukrainian-paramilitary-movement-in-the-wetzlar-camp-germany-1916-the-first-half-of-1918-according-to-the-materials-of-the-camp-press/
