Міжнародний відділ ЦК КПРС
Міжнародний відділ ЦК КПРС — підрозділ, що розробляв та впроваджував міжнародну політику КПРС та СРСР. Створено 13 червня 1943 року. Керівником відділу був Секретар ЦК КПРС.
У період після Жовтневого перевороту й до Другої світової війни зв'язками КПРС з іншими комуністичними партіями, а також діяльністю на кшталт «активних заходів», завідував III Інтернаціонал (Комінтерн).
Міжнародний відділ був фактичним наступником Виконкому Комінтерну після розпуску останнього 1943 року. Він розвивав і підтримував, в тому числі й фінансово, становлення і розвиток комуністичних партій в різних регіонах світу.
До 1957 року Міжнародний відділ завідував відносинами як із урядовими, так і з тими компартіями, що не перебувають при владі, однак після кризи 1956 року (Угорське повстання 1956) відповідальність за зв'язки з урядовими компартіями була передана новоствореному Відділу у зв'язках з комуністичними та робітничими партіями соціалістичних країн, на чолі якого став колишній посол СРСР в Угорщині часів повстання Юрій Андропов.
Міжнародний відділ наглядав і координував всі зовнішньополітичні аспекти діяльності МЗС, КДБ, відповідних відділів Міністерства оборони, а також своєрідних «мозкових центрів» — Інституту США і Канади й Інституту світової економіки й міжнародних відносин, надавав допомогу відділу пропаганди й агітації ЦК КПРС та радянській пресі у відомстві різних пропагандистських компаній, керував діяльністю редакції журналу «Проблеми світу й соціалізму».
За деякими даними[1][2] був фактично окремою від КДБ та ГРУ самостійною міжнародною спецслужбою СРСР.
Міжнародний відділ ніс відповідальність за зв'язок з неурядовими лівими (комуністичними, соціалістичними) партіями за кордоном, прокомуністичними та прорадянськими міжнародними організаціями, рухами опору, товариствами дружби.[3]
Через цю мережу проводився розподіл матеріальної допомоги, а також пропаганда й ідеологічне керівництво в міжнародних питаннях.
Міжнародний відділ відігравав найважливішу роль у плануванні, координуванні й керівництві різними «активними заходами», тобто програм дезінформації та підробок, спрямованих на дискредитацію уявлення про США в інших країнах та підрив американських зовнішньополітичних цілей.[4]
В штаті Міжнародного відділу 1986 року було близько 300 чоловік, які належали до різних географічних та функціональних бюро. Також до роботи у відділі залучались референти й інструктори, які перебували у штаті інших організацій (наприклад, Академії наук СРСР).
Розміщувався Міжнародний відділ у комплексі будівель на Старій Площі, буд. 8/5 у Москві.
Після розпаду Міжнародної організації Комінтерн роль його наступника виконував Міжнародний відділ ЦК КПРС.
До його складу входили 15 урядових комуністичних партій:
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Неурядові комуністичні партії:
- Відділ міжнародної політики ЦК ВКП(б) (13 червня 1943 — 29 грудня 1945)
- Відділ зовнішньої політики ЦК ВКП(б) (29 грудня 1945 — 10 липня 1948)
- Відділ зовнішніх відносин ЦК ВКП(б) (10 липня 1948 — 12 березня 1949)
- Зовнішньополітична комісія ЦК ВКП(б) (12 березня 1949 — 13 жовтня 1952)
- Зовнішньополітична комісія КПРС (13 жовтня 1952 — 27 жовтня 1952)
- Комісія ЦК КПРС у зв'язках з іноземними комуністичними партіями (27 жовтня 1952 — 19 березня 1953)
- Відділ ЦК КПРС у зв'язках з іноземними комуністичними партіями (19 березня 1953 — 21 лютого 1957)
- Міжнародний відділ ЦК КПРС у зв'язках з комуністичними партіями капіталістичних країн (21 лютого 1957 — жовтень 1988)
- Міжнародний відділ ЦК КПРС (з жовтня 1988 до призупинення діяльності КПРС 29 серпня 1991 року)
За даними Державного департаменту США[5] 1986 року в Міжнародному відділі працювали:
- член ЦК КПРС Вадим Загладін,
- член ЦК КПРС Георгій Корнієнко.
- Карен Брутенц[6] — кандидат у члени ЦК КПРС, член президії Товариства сходознавства
- Юрій Зуєв;
- Іван Коваленко — член президії Товариства сходознавства;
- Андрій Урнов;
- Віталій Шапошников — член Всесвітньої ради миру.
- Юрій Грядунов (Ірак) — член президії Товариства сходознавства.
- Євген Корендясов (Чорна Африка);
- Михайло Кудачкін (Латинська Америка);
- Петро Куцобін (Індія) — член президії Товариства сходознавства;
- Олексій Легасов;
- Дмитро Лисоволик (США);
- Дмитро Мочалін (ФРН, Австрія) — член Всесвітньої ради миру
- Володимир Перцов (Іспанія);
- Генріх Поляков;
- Борис Пишков (Франція, Португалія);
- Іван Роздорожний (Скандинавія);
- Віктор Рикин;
- Олексій Сенаторов (Японія, Далекий Схід);
- Генріх Смирнов (Італія)[7];
- Віктор Стародубов;
- Володимир Толстиков;
- Юлій Харламов;
- Джавад Шариф (Англія);
- Григорій Шумейко (міжнародні організації)
- Євген Денисов (Малі, Ефіопія);
- Сергій Кузьмін (Сирія);
- Володимир Федоров (Скандинавія)
- Довідник з історії КПРС [Архівовано 17 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- Огляд документів про взаємовідносини КПРС з іншими партіями [Архівовано 22 березня 2014 у Wayback Machine.]
- Мемуари Олега Мятежного [Архівовано 31 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- «Зміни в радянському апараті активних заходів 1986 року». Державний департамент США [Архівовано 3 квітня 2013 у Wayback Machine.]
- стаття «Зелені для червоних», журнал Огонёк, 5 травня 1992 року [Архівовано 3 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
- Спогади співробітника Міжнародного відділу
- ↑ Огляд документів про взаємовідносини КПРС з іншими партіями. Архів оригіналу за 22 березня 2014. Процитовано 22 вересня 2012.
- ↑ Мемуари Олега Мятежного. Архів оригіналу за 31 серпня 2011. Процитовано 22 вересня 2012.
- ↑ Анатолій Добринін. Сугубо Доверительно. М., «Автор», 1997, с. 653 (ISBN 5-85212-078-2)
- ↑ «Зміни у радянському апараті активних заходів 1986 року». Державний департамент США. Архів оригіналу за 3 квітня 2013. Процитовано 22 вересня 2012.
- ↑ Советские активные мероприятия 1986-87. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 22 вересня 2012.
- ↑ Брутенц Карен Нерсесович. Биография.ру. Архів оригіналу за 25 березня 2012. Процитовано 22 вересня 2012.
- ↑ Спогади співробітника Міжнародного відділу, «СЛОВО», 10 березня 2006 року. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 вересня 2012.