Монада

Мона́да (від грец. μονάς — одиниця, неподільне) в ряді філософських систем — неподільна єдність, яка може складатися з простих та складних елементів буття, першопочаток, основа явищ. Учення про монади називають монадологією. Розкриття теми монада вперше розкрив Готфрід Вільгельм Лейбніц, в своїй роботі "Монадологія" в якій описує кожну окрему монаду як повноцінний і самодостатній елемент сущого.

Походження терміна

Термін «монада» вживався у філософських системах піфагореїзму, середнього платонізму (вчення Ксенократа), Джордано Бруно, Миколи Кузанського.

Вчення про монади як абсолютно прості, непротяжні духовні сутності, що нібито лежать в основі будь-якого буття, є центральним в ідеалістичній філософії Г.-В. Лейбніца. У сучасній філософії термін «монада» зустрічається в ідеалістичних системах плюралізму і персоналізму.

Близькі за змістом до ідеалістично витлумаченого поняття монади є поняття «субстанційна діяльність», «особа», що позначають динамічні духовні «істоти», які становлять «живе буття». Ці поняття вживають у вченнях персоналізму та інтуїтивізму.

Див. також

• Монадологія

Джерела та література

• Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.
• Монада // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 395. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.