Гульбище
Гульбище — тераса або галерея, що оточує навколишню будівлю по периметру поверх перекриттів підкліту, характерний елемент руської архітектури[1].
Гульбище було звичайною деталлю руського особистого будинку і храму. Мабуть, спочатку походить зі Пскова, де гульбища (дерев'яні криті балкони-галереї) використовувалося в житлових будівлях вже в XI столітті[2].
Пізніше (в XVI–XVII століттях) набуло поширення в архітектурі Північно-Східної Русі. Як показали розкопки в 1954–1955, церква Покрови на Нерлі мала пристань і білокам'яне гульбище з викладеною майолікою підлогою[3][4].
-
Гульбище в дерев'яній архітектурі. Микільська церква з села Глотово (1766), перевезена в Суздальський кремль -
Храм Микити Мученика, 1595 — на передньому плані відкрита галерея-гульбище -
Ґанок собору Спасо-Прилуцького монастиря веде на гульбище-паперть (прибудовано в XVII ст., собор 1537–1542). Перехід з'єднує паперть з трапезною -
Знайомий силует церкви Покрови на Нерлі, 1158 або 1165, був іншим — гульбище розібрано -
Теремний палац Московського Кремля, 1635–1636 — рідкісний збережений приклад використання гульбища в громадській архітектурі -
Церква Покрови у Філях, 1690–1693 — широкі сходи ведуть на вузьке відкрите гульбище
- ↑ Гульбище // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
- ↑ Спегальский Ю. П. Псков. — 2-е издание, дополненное. — Л.: Искусство, 1978 г. С. 21 (рос.)
- ↑ Владимир. Боголюбово. Суздаль. Юрьев-Польский. Спутник по древним городам Владимирской земли. — 5-е издание, дополненное. Под редакцией Воронина Н. Н. Москва: Искусство. 1983
- ↑ Раппопорт П. А. Еще раз о галереях церкви Покрова на Нерли // Архитектура СССР, 1984, № 1, С. 106. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 січня 2016.
