ГАЗ-75
| ГАЗ-75 | |
|---|---|
| Тип | самохідна протитанкова гармата ГАЗ-75 |
| Походження |  СРСР |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Роки розробок 1943 |
| Виготовлення | 1944 |
| Виготовлена кількість | 1 |
| Характеристики | |
| Вага | 15 т |
| Довжина | 5250 мм |
| Ширина | 2755 мм |
| Висота | 1900 мм |
| Калібр | 85-мм Д-5С-85А Тип гармати = нарізна гармата |
| Підвищення | до +15° |
| Приціл | ТШ-15 |
| Броня | протиснарядна Лоб: 50 Башта: лоб: 82 |
Головне озброєння | боєкомплект: 42 |
| Двигун | два ГАЗ-80 2 × 85 к.с. |
| Питома потужність | 11,3 к.с./т |
| Підвіска | торсіонна, індивідуальна тиск на ґрунт: 0,67 кг/кв.см |
| Дорожній просвіт | 300 мм |
| Швидкість | шосе: 45 |
| Прохідність | підйом: 30° брід: 0,9 |
ГАЗ-75 — дослідна радянська протитанкова САУ. Розроблена в конструкторському бюро Горьківського автомобільного заводу. Серійно не випускали.
Через низьку ефективність 76-мм танкових гармат ЗІС-3 при боротьбі з німецькими танками типу «Тигр» і «Пантера» був прийнятий комплекс заходів зі створення нових самохідних артилерійських установок з 85-мм гарматою, а також зі встановлення цієї гармати в танк Т-34. Одним з варіантів була самохідна артилерійська установка ГАЗ-75. Роботи над нею велися в конструкторському бюро Горьківського автомобільного заводу під керівництвом М. О. Астрова. В 1943 році завершено розробку, а в 1944 році виготовлено й відправлено на випробування дослідний зразок. За результатами випробувань роботи щодо ГАЗ-75 припинили. Основною причиною відмови від конструкції ГАЗ-75 були різкі і неприпустимі переміщення машини при стрільбі в зоні від 10 до 15° за азимутом[1][2].
СПТП ГАЗ-75 створювалася на базі дослідної САУ СУ-74Д із застосуванням ряду вузлів і агрегатів легкого танка Т-70[1].
Броньовий корпус закритого типу, зварений зі сталевих катаних листів. Броня забезпечувала протиснарядний захист внаслідок встановлення лобового листа товщиною 82 мм. В передній і середній частині корпусу розміщувалися поєднані відділення управління та бойове відділення. У задній частині знаходився моторно-трансмісійний відсік. Механік-водій і командир машини розташовувалися праворуч від гармати, зліва перебували навідник і заряджальний. Над місцем командира перебувала спеціальна башточка в обертовій кришці люка. По лівому борту знаходився люк з броньовою кришкою для завантаження боєприпасів. В даху і лівому борту корпусу були амбразури з броньовими накривками (кришками) для стрільби екіпажу з особистої зброї[1].
В якості основного озброєння використовувалася танкова гармата Д-5С-85А. Початкова швидкість бронебійного снаряда становила 800 м/с. Дальність прямого пострілу становила 1030 м. Боєкомплект — 42 пострілу. Додатково були 2 пістолета-кулемета ППШ з боєкомплектом 1065 патронів, а також 15 гранат Ф-1[1][2].
В командирській башточці встановлювався телескопічний оглядовий прилад. Місце механіка-водія також було обладнано аналогічними приладами спостереження. У похідному положенні механік-водій орієнтувався по приладу встановленим на даху рубки, а у бойовому положенні — через прилад в кришці люка. Наведення гармати виконувалося за допомогою телескопічного прицілу ТШ-15 і гарматної панорами[1].
В якості силової установки були використані два послідовно спарених карбюраторних двигуна ГАЗ-80, кожний потужністю 85 к. с.. Вузли і агрегати трансмісії запозичувалися у легкого танка Т-70[1].
Ходова частина ГАЗ-75 складалася з 6 опорних катків з кожної сторони і гусеничного рушія. Замість підтримувальних котків використовувалися спеціальні полози. На задніх опорних ковзанках встановлювався стабілізатор для запобігання присідання машини при стрільбі. Стабілізатор приводився в дію за допомогою соленоїда одночасно з натисканням на кнопку електроспуску гармати. Крім того, на задніх ковзанках разом з гумовими бандажами встановлювалися спеціальні зубчасті вінці для постійного зачеплення з гусеницями. При пострілі відбувалося гальмування вінців і стопоріння задніх котків, що перешкоджає відкоту машини[1].
- СУ-85А — дослідна самохідна протитанкова гармата
- СУ-85Б — дослідна самохідна протитанкова гармата
- Солянкин А.Г., Павлов М.В., Павлов И.В., Желтов И.Т. 2.1.1 Лёгкие самоходно-артиллерийские установки // Отечественные бронированные машины 1941-1945. Том 2. — «Экспринт», 2005. — С. 307,308.
- А.В. Карпенко. Часть 1. Лёгкие самоходные артиллерийские установки // Отечественные самоходные артиллерийские и зенитные установки. — Санкт-Петербург : «Бастион», 2000. — С. 49,50.
