Ш

Літера Ш-ш

Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Літери кирилиці

Ш, ш («ша») — літера кирилиці. У мовах, що її використовують, позначає глухий заясенний фрикативний [ʃ], глухий ясенно-твердопіднебінний фрикативний [ɕ] або глухий ретрофлексний фрикативний [ʂ]. У сучасній українській мові — 29-а літера абетки, позначає глухий заясенний фрикативний. Може бути твердим (шасі, шип) і пом'якшеним (шість, затишшю).

Звуки

У графіці різних мов, а також залежно від положення в слові, літера «ш» може передавати такі звуки:

[ʃ] (ш) — глухий піднебінно-ясенний (заясенний) фрикативний
[ɕ] (м'який ш) — глухий ясенно-твердопіднебінний фрикативний
[ʂ] (твердий ш) — глухий ретрофлексний фрикативний

Історія

Сучасна кирилична літера «ш» походить від букви («ша») старослов'янської кириличної абетки, куди, очевидно, запозичена з ранішої глаголиці, де мала схоже накреслення . Числового значення ні в кирилиці, ні в глаголиці для цієї літери не було. Глаголична літера, як вважається, походить від літери שׁ («шин») гебрайської абетки. На користь її гебрайського походження може бути те, що в глаголічних пам'ятках «ш» розташована точно так само, як у єврейських: вона дещо припіднята над рядком^[1].

Звук [ш] — глухий шиплячий твердий звук, або глухий піднебінно-альвеолярний спірант. Піднебінно-альвеолярні спіранти, що виникли в слов'янських мовах внаслідок першої палаталізації, є головною причиною, чому було винайдено глаголицю і пізнише кирилицю, оскільки їх не можна записати простими латинськими чи грецькими літерами без діакритиків або диграфів. Слов'янські мови багаті на піднебінно-альвеолярні спіранти й африкати, і Ш є однією з найтиповіших літер кириличних абеток.

Див. також: Щ

Мови

Мова	МФА	№ в абетці
білоруська	/ʃ/	27
болгарська	/ʃ/	25
казахська	/ʃ/	25
киргизька	/ʃ/	29
кримськотатарська	/ʃ/	26^[2]
македонська	/ʃ/	31
монгольська	/ʃ/^[3]	28
російська	/ʂ/	26
сербська	/ʃ/-/ʂ/	30
таджицька	/ʃ/	30
українська	/ʃ/^[4]	29
чорногорська	/ʃ/-/ʂ/	30

Таблиця кодів

Кодування	Регістр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Велика	1064	0428	002050	00000100 00101000
Юнікод	Мала	1096	0448	002110	00000100 01001000
ISO 8859-5	Велика	200	C8	310	11001000
ISO 8859-5	Мала	232	E8	350	11101000
KOI 8	Велика	251	FB	373	11111011
KOI 8	Мала	219	DB	333	11011011
Windows 1251	Велика	216	D8	330	11011000
Windows 1251	Мала	248	F8	370	11111000

Використання в математиці

Літера Ш примітна тим, що є єдиною кириличною літерою, зазвичай використовуваною в математиці: в алгебраїчній геометрії група Тейта-Шафаревича Абелевої різноманітності A над полем K позначається Ш(A/K),

Див. також

Примітки

↑ Иванова Т. А. Старославянский язык. — Москва: Высшая школа, 1997. — с. 29.
↑ У латинській кримськотатарській абетці позначається як ş.
↑ Campbell & King (2012:1130)
↑ Press & Pugh (1999:19), Press & Pugh (1999:23)

Література

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Півторак Г. П. Ш // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.

Джерела

Ш // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

[1] Иванова Т. А. Старославянский язык. — Москва: Высшая школа, 1997. — с. 29.

[2] У латинській кримськотатарській абетці позначається як ş.

[3] Campbell & King (2012:1130)

[4] Press & Pugh (1999:19), Press & Pugh (1999:23)

[1]

[2]

[3]

[4]