В
Літера В | ||||||
---|---|---|---|---|---|---|
Кирилиця | ||||||
А | Б | В | Г | Ґ | Д | Ѓ |
Ђ | Е | Ѐ | Є | Ё | Ж | З |
З́ | Ѕ | И | Ѝ | І | Ї | Й |
Ј | К | Л | Љ | М | Н | Њ |
О | П | Р | С | С́ | Т | Ћ |
Ќ | У | Ў | Ф | Х | Ц | Ч |
Џ | Ш | Щ | Ъ | Ы | Ь | Э |
Ю | Я | |||||
Неслов'янські літери | ||||||
А̄ | А́ | А̀ | Ӑ | А̂ | А̊ | Ӓ |
Ӓ̄ | А̃ | А̨ | Ә | Ә́ | Ә̃ | Ӛ |
Ӕ | Ғ | Г̧ | Г̑ | Г̄ | Ӻ | Ӷ |
Ԁ | Ԃ | Ꚃ | Ꚁ | Ꚉ | Ԫ | Ԭ |
Ӗ | Е̄ | Е̃ | Ё̄ | Є̈ | Ӂ | Җ |
Ꚅ | Ӝ | Ԅ | Ҙ | Ӟ | Ԑ | Ԑ̈ |
Ӡ | Ԇ | Ӣ | И̃ | Ҋ | Ӥ | Қ |
Ӄ | Ҡ | Ҟ | Ҝ | Ԟ | Ԛ | Ӆ |
Ԯ | Ԓ | Ԡ | Ԉ | Ԕ | Ӎ | Ӊ |
Ң | Ԩ | Ӈ | Ҥ | Ԣ | Ԋ | О̆ |
О̃ | О̄ | Ӧ | Ө | Ө̄ | Ӫ | Ҩ |
Ԥ | Ҧ | Р̌ | Ҏ | Ԗ | Ҫ | Ԍ |
Ꚑ | Ҭ | Ꚋ | Ꚍ | Ԏ | У̃ | Ӯ |
Ӱ | Ӱ́ | Ӳ | Ү | Ү́ | Ұ | Х̑ |
Ҳ | Ӽ | Ӿ | Һ | Һ̈ | Ԧ | Ꚕ |
Ҵ | Ꚏ | Ҷ | Ӵ | Ӌ | Ҹ | Ꚓ |
Ꚗ | Ꚇ | Ҽ | Ҿ | Ы̆ | Ы̄ | Ӹ |
Ҍ | Э̆ | Э̄ | Э̇ | Ӭ | Ӭ́ | Ӭ̄ |
Ю̆ | Ю̈ | Ю̈́ | Ю̄ | Я̆ | Я̄ | Я̈ |
Ԙ | Ԝ | Ӏ | ||||
Застарілі літери | ||||||
Ꙁ | Ꙇ | Ҁ | Ѻ | Ѹ | Ѡ | Ѽ |
Ѿ | Ѣ | Ꙑ | ІЯ | Ѥ | Юси | Ѧ |
Ѫ | Ѩ | Ѭ | Ѯ | Ѱ | Ѳ | Ѵ |
Ѷ | Ꙟ | Ꙡ | Ꙣ | Ꙥ | Ꙧ | Ꙩ |
Ꙫ | Ꙭ | ꙮ | Ꚙ | Ꚛ | Ꚏ̆ | Ꙏ |
Літери кирилиці |
В («ве») — літера кириличної абетки. Є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі.
Історія
ред.За формою накреслення це видозмінений варіант літери («віди») старослов'янської кириличної абетки, що походить від грецького β («бета», у середньогрецькому читанні — «віта»). Назва, очевидно, походить від староцерковнослов'янського вѣдѣ («я знаю», «я знав»), яке являє собою застиглу архаїчну форму перфекта дієслова вѣсти — пор. грец. οἶδα, дав.-інд. vḗda, авест. vaēda, гот. wait[1][2].
У глаголиці має накреслення . Числове значення у кириличній цифірі — 2 (в̃), у глаголичній — 3.
Різна вимова латинського B і слов'янського В зумовлена тим, що латинська абетка виникла на основі грецької близько VI ст. до н. е., коли Β означала звук [b], а в період створення слов'янської кириличної абетки в IX ст. н. е. греки вимовляли Β як [v] («віта»).
У давньоруській і староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «В» вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.
У 16 столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.
Використання
ред.В — третя літера української абетки. У сучасній українській мові цією літерою позначають переважно губно-зубний апроксимант [ʋ], який, на відміну від російської мови, не співвідноситься з губно-зубним [f], а на початку слова перед приголосним, після голосного та в кінці слова переходить у дзвінкий губно-м'якопіднебінний апроксимант [w] (він ўзяў, вона ўзяла, воўк). Інші алофони — [β], [v], [ⱱ̟] / [ⱳ], [ⱱ].
Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «третій»: ложа «В», пункт «В» розділу 2. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 4-В клас, будинок 8-В тощо
Звук
ред.В українському письмі літера В може позначати різні звуки, залежно від позиції в слові.
- [β] (б-в) — дзвінкий губно-губний фрикативний
- [ʋ] (в) — дзвінкий губно-зубний апроксимант
- [v] (твердий в) — дзвінкий губно-зубний фрикативний
- [ⱱ̟] / [ⱳ] (в) — губно-губний одноударний
- [w] (в) — дзвінкий губно-м'якопіднебінний апроксимант
- [ⱱ] (в) — дзвінкий губно-зубний одноударний
Прийменник
ред.В українській мові існує слово, що складається з одної цієї літери — прийменник «в», який є фонетичним варіантом прийменника «у» (рідше трапляються форми «ув», зі знах. і місц. відмінками вживаються також «уві», «вві», «ві», церк.-слов. «во»). Він має значну кількість значень, означаючи і місцеперебування (у лісі), і напрямок (у ліс), і посідання (у мене), і початок дії (у танець). Колись цей прийменник міг вживатися у значенні «біля», «поруч»: «Два брати, грізні ісполини ..стояли у ворот» (І. П. Котляревський); «А вона, безталанночка, поклонилась та й стала в порога, як чужа» (Марко Вовчок)[3][4].
З граматичного й етимологічного погляду в прийменнику «в/у» можна виділити два різних праслов'янських прийменники. Один, найбільш поширений, вживається з місцевим і знахідним відмінками і походить від прасл. *vъ < *vъn (д.-рус. въ, вън), у якому початкове *v- має протетичне походження, а *ъn вважається спорідненим з дав.-гр. εν, лат. і англ. in, нім. im. Втрата прикінцевого *n сталася внаслідок закону відкритого складу майже у всіх позиціях, зберігся він тільки на початку деяких займенників (у них, у ньому, у неї). Другий прийменник трапляється у сполученні з родовим відмінком (у мене, заст. у воріт, у порога) і веде походження від прасл. *u (д.-рус. ѹ) < пра-і.є. *au[5].
Таблиця кодів
ред.Кодування | Регістр | Десятковий код |
16-ковий код |
Вісімковий код |
Двійковий код |
---|---|---|---|---|---|
Юнікод | Велика | 1042 | 0412 | 002022 | 00000100 00010010 |
Мала | 1074 | 0432 | 002062 | 00000100 00110010 | |
ISO 8859-5 | Велика | 178 | B2 | 262 | 10110010 |
Мала | 210 | D2 | 322 | 11010010 | |
KOI-8 | Велика | 247 | F7 | 367 | 11110111 |
Мала | 215 | D7 | 327 | 11010111 | |
Windows-1251 | Велика | 194 | C2 | 302 | 11000010 |
Мала | 226 | E2 | 342 | 11100010 |
Див. також
ред.- B (латиниця) — схожа за виглядом літера латинської абетки.
- Бета (літера) — літера грецької абетки від якої утворено літеру В.
Примітки
ред.- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
- ↑ Ведать // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973. Архів оригіналу за 10 вересня 2017. Процитовано 19 грудня 2016.
- ↑ У // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ В // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
Джерела
ред.- В — Енциклопедія сучасної України [Архівовано 13 січня 2021 у Wayback Machine.]
Література
ред.- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Півторак Г. П. В // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.