Шалом ахшав
Шалом ахшав (івр. שלום עכשיו — «Мир нині») — крайня ліва неурядова[1] ізраїльська організація, яка вважає, що для досягнення арабо-ізраїльського миру в її розумінні необхідно чинити тиск на уряди Ізраїлю[2].
Задекларованою метою організації є «переконати суспільну думку й уряд Ізраїлю в необхідності та можливості досягнення справедливого миру й історичного примирення з палестинським народом і сусідніми арабськими країнами — в обмін на територіальний компроміс та на базі принципу „території в обмін на мир“»[2][3].
1978 року, після візиту президента Єгипту Анвара Садата до Ізраїлю, 348 солдат і офіцерів резервної служби звернулись до прем'єр-міністра Менахема Бегіна з закликом прагнення до миру з Єгиптом і віддати перевагу досягненню миру наявності поселень за межами «Зеленої лінії». Після того листа, відомого як «Лист офіцерів», для залучення громадської підтримки мирного процесу, навіть ціною територіальних поступок, і була заснована організація «Мир нині». На демонстрації, що відбулась на майдані Царів Ізраїлю, нині — майдан Іцхака Рабина, учасники закликали Бегіна до досягнення миру з Єгиптом в обмін на Синай[4].
Серед засновників руху були Віллі Гафні, Цалі Решеф, Амос Оз, Юлі Тамір, Амір Перец, Девід Цукер (майбутній член Кнесету від партії Мерец). Рух одразу отримав підтримку з боку власників фірми «Фаберже», керівників концерну «Кур», фірми «Еліт» тощо. Те починання також підхопив і Шимон Перес[4][5].
Організація «Мир нині» набула широкої відомості та впливу за часів Ліванської війни. Вона перетворилась на протестний рух, що отримав численні відгуки у суспільстві. У 1982—1984 роках рух провів антивоєнні акції протесту під гаслом виведення ЦАХАЛу з Лівану. Кульмінацією такої діяльності стала демонстрація «Чотириста тисяч», що відбулась 25 вересня 1982 року на майдані Малкей Ісраель, учасники якої вимагали створення комісії з розслідування можливої причетності Ізраїлю до різанини в Сабрі та Шатилі.
У 1980-их та на початку 1990-их років «Мир нині» закликав визнати ОВП національним представником палестинців. Рух вимагав перемовин з їхніми лідерами для досягнення врегулювання, що поклало б край ізраїльському контролю над окупованими територіями.
Угоди в Осло стали важливою віхою для руху, який з ентузіазмом виступав на підтримку уряду Іцхака Рабина. Пізніше «Мир нині» звинуватив уряд Нетаньягу за недостатність дій щодо реалізації тих угод.
У той період «Мир нині» зосередився, в основному, на стеженні за будівництвом у поселеннях. Боротьба «Миру нині» проти поселень, у тому числі шляхом судових позовів та оприлюднення даних про розширення поселень і створення форпостів, зробили рух одіозним для поселенців.
2003 року з'явились нові ініціативи, спрямовані на припинення конфлікту, «hамефкад hалеуми» і «Женевська ініціатива», які здобули підтримку руху. Того ж року було оприлюднено «лист льотчиків», що закликав до відмови від виконання «точкових ліквідацій». «Мир нині» підтримав його, стверджуючи, що точкові ліквідації є аморальними.
У листопаді 2002 року, у зв'язку з оприлюдненням звіту організації Amnesty International, що розкритикувала дії Армії оборони Ізраїлю в операції, рух Шалом ахшав закликав прем'єр-міністра Аріеля Шарона відмовитись від призначення Шауля Мофаза, який обіймав посаду начальника генерального штабу АОІ під час операції, на пост міністра оборони[6][7]. Аріель Шарон не взяв до уваги той заклик і Шауль Мофаз став міністром оборони.
2004 року Аріель Шарон оголосив про план розмежування, який також отримав підтримку «Миру нині». Рух організував кілька демонстрацій на підтримку програми. У травні того ж року «Мир нині» брав участь в організації демонстрації з вимогами вивести війська з Гази. У демонстрації, атмосфера якої визначалась загибеллю 13 солдат у двох вибухах бронетранспортерів у секторі Гази тижнем раніше, взяли участь від 100 000 до 150 000 осіб.
Після початку Другої Ліванської війни багато членів руху підтримували позицію уряду Ізраїлю проти Хізбалли та військову відповідь на викрадення солдат. Вони також підтримували воєнні дії проти масованих атак «Катюшами» цивільного населення, що їх проводила Хізбалла від 12 липня 2006 року.
- Americans for Peace Now (США)
- Argentinos Amigos de Paz Ahora (Аргентина)
- Les Amis Belges de Shalom Archav (Бельгія)
- Amigos Brasileiros do Paz Agora (Бразилія)
- Peace Now UK (Велика Британія)
- Canadian Friends of Peace Now (Канада)
- La Paix Maintenant (Франція)
Низка джерел критикує «Шалом ахшав» за анти-ізраїльську, на їхню думку, діяльність руху, що при цьому фінансується іншими державами[8][9][10][11][12][13][14]
- ↑ Peace Now in Hebron: Expel settlers from city — Israel News, Ynetnews [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ а б Мир нині — офіційний сайт [Архівовано 25 травня 2016 у Wayback Machine.] (івр.)
- ↑ Who We Are. Peacenow. Архів оригіналу за 26 серпня 2012. Процитовано 2 травня 2016. (англ.)
- ↑ а б Двадцать лет спустя… Возвращение к истокам «Шалом ахшав», январь 1998. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 травня 2016.
- ↑ Lebanon II: The first war run by Peace Now [Архівовано 13 серпня 2006 у Wayback Machine.] Haaretz, 2 серпня 2006
- ↑ Реакція на оприлюднення звіту «Amnesty International». isra.com // Агентство Курсор. 04.11.2002. Архів оригіналу за 22.11.2012. Процитовано 2 травня 2016.
- ↑ Несколько слов по поводу доклада Amnesty International. sem40. 4-11-2002. Архів оригіналу за 22-11-2012. Процитовано 2 травня 2016.
- ↑ Причини втручання //Ultima Thule, 28 червня 2001 [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.] «Вести»
- ↑ В «Кирие» проходит встреча Нетаниягу и Яалона — «Шалом Ахшав» требует отставки министра, 20 серпня 2009. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 травня 2016.
- ↑ Депутат Дані Данон: поставити «Шалом ахшав» поза законом, 21.08.2009[недоступне посилання]
- ↑ За порушення звітності організація Шалом ахшав може бути розпущена, 21.08.2009. Архів оригіналу за 18 липня 2014. Процитовано 2 травня 2016.
- ↑ Scott Shiloh Foreign Governments Are Key Backers of Peace Now, Jun 19, '06 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Іноземні держави — головне джерело фінансування «Шалом ахшав», 21 червня 2006. Архів оригіналу за 1 лютого 2016. Процитовано 2 травня 2016. [Архівовано 1 лютого 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Hagai Segal In praise of ‘leftist law’ [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], 11.11.11
