Координати: 57°49′00″ пн. ш. 27°36′00″ сх. д. / 57.816666666667° пн. ш. 27.6° сх. д. / 57.816666666667; 27.6

Печори

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
місто Печори
рос. Печоры,
ест. Petseri
Герб міста Печори Прапор
Церква Варвари Великомучениці кінця XVIII ст.
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Північно-Західний федеральний округ
Псковська область
Муніципальний район Печорський
Код ЗКАТУ: 58 240 501
Код ЗКТМО: 58640101001
Основні дані
Час заснування 1472
Попередні назви: до 1920 — Печери,
до 1940 — Петсері
Перша згадка: 1392
Статус міста 1782[1]
Населення 10 100
Площа 20,55 км²
Густота населення 496,59 осіб/км²
Поштові індекси 181500, 181502
Телефонний код +7 81148
Географічні координати: 57°49′00″ пн. ш. 27°36′00″ сх. д. / 57.816666666667° пн. ш. 27.6° сх. д. / 57.816666666667; 27.6
Часовий пояс UTC+3
Висота над рівнем моря 85 м
Найближча залізнична станція Печори-Псковські
Відстань
До залізничної станції: 3 км
До центру регіону (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:

53

Влада
Вебсторінка pechory.reg60.ru
Міський голова Конченко Юрій Михайлович
Мапа
Печори (Росія)
Печори
Печори

Печори (Псковська область)
Печори
Печори

Мапа


CMNS: Печори у Вікісховищі

Печо́ри (рос. Печоры, ест. Petseri) — місто в Росії. Адміністративний центр муніципальних утворень Міське поселення Печори і Печорський район Псковської області. За даними російського перепису 2010, чисельність населення становить 11 195 осіб,[2] скоротившись проти 13 056, згідно з переписом 2002,[3] та 11 935, засвідченими радянським переписом 1989.[4] Ця кількість включає кілька сотень етнічних естонців.

Історія

[ред. | ред. код]
Водонапірна башта в центрі Печор

Назва «Печори» (а до 1920 року місто називалося «Печери») походить від давньорус. «печери» і завдячує поблизькому Псково-Печорському монастиреві, літопис якого визначає як дату відкриття печер 1392 рік.

Заснування поселення Печори сягає 1472 року[1]. Згідно з літописами, ця подія пов'язана з діяльністю православного священика Івана (в чернецтві — Іони), який 1472 року втік сюди з Дерпта після розгрому німцями-католиками «правовірної церкви, поставленої від пскович», та заснував Псково-Печерський Свято-Успенський монастир. Поселення розвивалося як посад при цьому монастирі, незабаром ставши і важливим торговельним пунктом.[5]. 1473 року було освячено Успенську церкву цього монастиря, первісно прорубану у печері[6].

У XVI — на початку XVIII століть Печори були важливою стратегічною точкою на західних рубежах Московської держави. За панування Івана Грозного Печори як значний прикордонний форпост неодноразово брали в облогу вороги Московії: війська Стефана Баторія повністю оточили поселення під час облоги Пскова в 1581—1582,[5] також шведи або поляки брали Печори приступом у 1592, 1630 та з 1655 по 1657 рік. Польські війська під проводом Яна Ходкевича і шведські під командуванням Густава II тримали Печори в облозі в 1611—1616 роках. У ході Великої Північної війни шведи обложили поселення в 1701 та 1703 роках.[5] Після війни Печори втратили своє військове значення.[5]

У рамках адміністративної реформи, проведеної в 1708 році Петром І, цю місцевість було включено в Інгерманландську губернію (відому з 1710 як Санкт-Петербурзька губернія), з якої 1727 року виділилася окрема Новгородська губернія, а в 1772 році було створено Псковську губернію, яка в 1777—1796 роках існувала як Псковське намісництво.

Іменним указом імператриці Катерини II від 7 червня 1782 Печори одержали статус міста, яке стало центром утвореного цим самим указом Печорського повіту Псковського намісництва.[7]

З лютого по грудень 1918 року Печори перебували під німецькою окупацією. Протягом визвольної війни естонського народу місто 29 березня 1919 зайняла естонська армія. За умовами Тартуського мирного договору, Печори з прилеглою територією в 1920 році було передано Естонії.[5]

У роки між світовими війнами Петсері, як тепер його називали в Естонії, були центром Печорського повіту — одного з одинадцятьох округів, які складали Естонську Республіку. За естонської влади населення міста зросло більш ніж удвічі, переважно за рахунок притоку етнічних естонців. У травні 1925 уряд Естонії конфіскував більшість землі, що була у володінні Псково-Печерського монастиря. 1926 року було збудовано лютеранську церкву Святого Петра. Після анексії Естонії Радянським Союзом у 1940 році місто, як і раніше, залишалося у складі Естонської РСР. Під час Німецько-радянської війни Печори 10 липня 1941 окупували німецькі війська. З 5 грудня 1941 до 11 серпня 1944 місто входило в Генеральну округу Естонія,[5] після чого його окупували радянські війська в ході Тартуської операції.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 серпня 1944[5] Печори і більшість Печорського повіту було відірвано від Естонської РСР і приєднано до новоутвореної Псковської області Російської РФСР. Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 16 січня 1945 засновано Печорський район,[8] адміністративним центром якого стали Печори. 1956 року для естономовних учнів було відкрито Печорську середню школу № 2.

Після відновлення незалежності Естонії в 1991 році на місто і територію навколо нього претендувала Естонія з огляду на умови Тартуського мирного договору, у якому Радянський Союз відмовився від подальших територіальних претензій до Естонії.[9] У листопаді 1995 року повідомлялося, що Естонія облишила свої претензії.[10] 18 травня 2005 Естонія підписала новий договір про естонсько-російський кордон, який відображав пізніші зміни кордонів,[11] але 27 червня 2005 його відхилила і анулювала Росія через додавання у текст згадок про радянську окупацію.[12][13]

Демографія

[ред. | ред. код]

За даними перепису 2002, національний склад населення міста мав такий вигляд:[14]

Пам'ятки

[ред. | ред. код]

Головна пам'ятка міста — Псково-Печорський Свято-Успенський чоловічий монастир, заснований у XV сторіччі. У Печорах також є Євангелічно-лютеранська церква Святого Петра, яка славиться своїм історичним органом.

Визначні постаті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б СССР: Административно-территориальное деление союзных республик (на 1 января 1980 года) / Сост.: В. А. Дударев, Н. А. Евсеева. — М. : Известия Советов народных депутатов СССР, 1980. — С. 202.(рос.)
  2. Всеросійський перепис населення 2010 року. Том 1 (рос) . Федеральна служба державної статистики. 2011.
  3. Чисельність населення Росії, суб'єктів Російської Федерації у складі федеральних округів, районів, міських поселень, сільських населених пунктів – районних центрів та сільських населених пунктів з населенням 3 тисячі й більше осіб (рос) . Федеральна служба державної статистики. 21 травня 2004.
  4. Demoscope Weekly (1989). Всесоюзний перепис населення 1989 р. Чисельність наявного населення союзних і автономних республік, автономних областей та округів, країв, областей, районів, міських поселень і сіл-райцентрів (рос) . Institute of Demographics of the State University—Higher School of Economics.
  5. а б в г д е ж Энциклопедия Города России. Moscow: Большая Российская Энциклопедия. 2003. с. 354. ISBN 5-7107-7399-9.
  6. Малые города России. Печоры. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 січня 2016.
  7. ПСЗ-I. № 15426
  8. Адміністративно-територіальний устрій Псковської області, стор. 14
  9. Georg von Rauch (1974). The Baltic States: The Years of Independence, 1917—1940. London: C. Hurst & Co.
  10. East, Roger; Thomas, Richard (17 червня 2004). A Political and Economic Dictionary of Eastern Europe. Taylor & Francis. Процитовано 25 травня 2023.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (англ.)
  11. http://www.estemb.se/estonian_review/aid-427 [Архівовано 30 січня 2016 у Wayback Machine.] Estonian Parliament ratifies Estonian-Russian border treaties
  12. Russia spurns Estonia border deal. BBC News. 27 червня 2005. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 26 червня 2014.
  13. Socor, Vladimir. Russia cancels border treaty, assails Estonia. The Jameston Foundation. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 26 жовтня 2014.
  14. Национальный состав и владение языками, гражданство населения Псковской области. Статистический сборник. — [Псков], 2005.

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Архивный отдел Псковского облисполкома. Государственный архив Псковской области. «Административно-территориальное деление Псковской области (1917—1988 гг.). Справочник». (Адміністративно-територіальний устрій Псковської області) Книга I. Лениздат, 1988