Координати: 57°49′00″ пн. ш. 27°36′00″ сх. д. / 57.816666666667° пн. ш. 27.6° сх. д. / 57.816666666667; 27.6

Печори

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Печора.
місто Печори
рос. Печоры,
ест. Petseri
Герб міста Печори Прапор
Церква Варвари Великомучениці кінця XVIII ст.
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Північно-Західний федеральний округ
Псковська область
Муніципальний район Печорський
Код ЗКАТУ: 58 240 501
Код ЗКТМО: 58640101001
Основні дані
Час заснування 1472
Попередні назви: до 1920 — Печери,
до 1940 — Петсері
Перша згадка: 1392
Статус міста 1782[1]
Населення 10 100
Площа 20,55 км²
Густота населення 496,59 осіб/км²
Поштові індекси 181500, 181502
Телефонний код +7 81148
Географічні координати: 57°49′00″ пн. ш. 27°36′00″ сх. д. / 57.816666666667° пн. ш. 27.6° сх. д. / 57.816666666667; 27.6
Часовий пояс UTC+3
Висота над рівнем моря 85 м
Найближча залізнична станція Печори-Псковські
Відстань
До залізничної станції: 3 км
До центру регіону (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:
53

Влада
Вебсторінка pechory.reg60.ru
Міський голова Конченко Юрій Михайлович
Мапа
Печори (Росія)
Печори
Печори
Печори (Псковська область)
Печори
Печори

Мапа

CMNS: Печори у Вікісховищі

Печо́ри (рос. Печоры, ест. Petseri) — місто в Росії. Адміністративний центр муніципальних утворень Міське поселення Печори і Печорський район Псковської області. За даними російського перепису 2010, чисельність населення становить 11 195 осіб,[2] скоротившись проти 13 056, згідно з переписом 2002,[3] та 11 935, засвідченими радянським переписом 1989.[4] Ця кількість включає кілька сотень етнічних естонців.

Історія

[ред. | ред. код]
Водонапірна башта в центрі Печор

Назва «Печори» (а до 1920 року місто називалося «Печери») походить від давньорус. «печери» і завдячує поблизькому Псково-Печорському монастиреві, літопис якого визначає як дату відкриття печер 1392 рік.

Заснування поселення Печори сягає 1472 року[1]. Згідно з літописами, ця подія пов'язана з діяльністю православного священика Івана (в чернецтві — Іони), який 1472 року втік сюди з Дерпта після розгрому німцями-католиками «правовірної церкви, поставленої від пскович», та заснував Псково-Печерський Свято-Успенський монастир. Поселення розвивалося як посад при цьому монастирі, незабаром ставши і важливим торговельним пунктом.[5]. 1473 року було освячено Успенську церкву цього монастиря, первісно прорубану у печері[6].

У XVI — на початку XVIII століть Печори були важливою стратегічною точкою на західних рубежах Московської держави. За панування Івана Грозного Печори як значний прикордонний форпост неодноразово брали в облогу вороги Московії: війська Стефана Баторія повністю оточили поселення під час облоги Пскова в 1581—1582,[5] також шведи або поляки брали Печори приступом у 1592, 1630 та з 1655 по 1657 рік. Польські війська під проводом Яна Ходкевича і шведські під командуванням Густава II тримали Печори в облозі в 1611—1616 роках. У ході Великої Північної війни шведи обложили поселення в 1701 та 1703 роках.[5] Після війни Печори втратили своє військове значення.[5]

У рамках адміністративної реформи, проведеної в 1708 році Петром І, цю місцевість було включено в Інгерманландську губернію (відому з 1710 як Санкт-Петербурзька губернія), з якої 1727 року виділилася окрема Новгородська губернія, а в 1772 році було створено Псковську губернію, яка в 1777—1796 роках існувала як Псковське намісництво.

Іменним указом імператриці Катерини II від 7 червня 1782 Печори одержали статус міста, яке стало центром утвореного цим самим указом Печорського повіту Псковського намісництва.[7]

З лютого по грудень 1918 року Печори перебували під німецькою окупацією. Протягом визвольної війни естонського народу місто 29 березня 1919 зайняла естонська армія. За умовами Тартуського мирного договору, Печори з прилеглою територією в 1920 році було передано Естонії.[5]

У роки між світовими війнами Петсері, як тепер його називали в Естонії, були центром Печорського повіту — одного з одинадцятьох округів, які складали Естонську Республіку. За естонської влади населення міста зросло більш ніж удвічі, переважно за рахунок притоку етнічних естонців. У травні 1925 уряд Естонії конфіскував більшість землі, що була у володінні Псково-Печерського монастиря. 1926 року було збудовано лютеранську церкву Святого Петра. Після анексії Естонії Радянським Союзом у 1940 році місто, як і раніше, залишалося у складі Естонської РСР. Під час Німецько-радянської війни Печори 10 липня 1941 окупували німецькі війська. З 5 грудня 1941 до 11 серпня 1944 місто входило в Генеральну округу Естонія,[5] після чого його окупували радянські війська в ході Тартуської операції.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 серпня 1944[5] Печори і більшість Печорського повіту було відірвано від Естонської РСР і приєднано до новоутвореної Псковської області Російської РФСР. Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 16 січня 1945 засновано Печорський район,[8] адміністративним центром якого стали Печори. 1956 року для естономовних учнів було відкрито Печорську середню школу № 2.

Після відновлення незалежності Естонії в 1991 році на місто і територію навколо нього претендувала Естонія з огляду на умови Тартуського мирного договору, у якому Радянський Союз відмовився від подальших територіальних претензій до Естонії.[9] У листопаді 1995 року повідомлялося, що Естонія облишила свої претензії.[10] 18 травня 2005 Естонія підписала новий договір про естонсько-російський кордон, який відображав пізніші зміни кордонів,[11] але 27 червня 2005 його відхилила і анулювала Росія через додавання у текст згадок про радянську окупацію.[12][13]

Демографія

[ред. | ред. код]

За даними перепису 2002, національний склад населення міста мав такий вигляд:[14]

Пам'ятки

[ред. | ред. код]

Головна пам'ятка міста — Псково-Печорський Свято-Успенський чоловічий монастир, заснований у XV сторіччі. У Печорах також є Євангелічно-лютеранська церква Святого Петра, яка славиться своїм історичним органом.

Визначні постаті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б СССР: Административно-территориальное деление союзных республик (на 1 января 1980 года) / Сост.: В. А. Дударев, Н. А. Евсеева. — М. : Известия Советов народных депутатов СССР, 1980. — С. 202.(рос.)
  2. ↑ Всеросійський перепис населення 2010 року. Том 1 (рос) . Федеральна служба державної статистики. 2011.
  3. ↑ Чисельність населення Росії, суб'єктів Російської Федерації у складі федеральних округів, районів, міських поселень, сільських населених пунктів – районних центрів та сільських населених пунктів з населенням 3 тисячі й більше осіб (рос) . Федеральна служба державної статистики. 21 травня 2004.
  4. ↑ Demoscope Weekly (1989). Всесоюзний перепис населення 1989 р. Чисельність наявного населення союзних і автономних республік, автономних областей та округів, країв, областей, районів, міських поселень і сіл-райцентрів (рос) . Institute of Demographics of the State University—Higher School of Economics.
  5. ↑ а б в г д е ж Энциклопедия Города России. Moscow: Большая Российская Энциклопедия. 2003. с. 354. ISBN 5-7107-7399-9.
  6. ↑ Малые города России. Печоры. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 січня 2016.
  7. ↑ ПСЗ-I. № 15426
  8. ↑ Адміністративно-територіальний устрій Псковської області, стор. 14
  9. ↑ Georg von Rauch (1974). The Baltic States: The Years of Independence, 1917—1940. London: C. Hurst & Co.
  10. ↑ East, Roger; Thomas, Richard (17 червня 2004). A Political and Economic Dictionary of Eastern Europe. Taylor & Francis. Процитовано 25 травня 2023.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (англ.)
  11. ↑ http://www.estemb.se/estonian_review/aid-427 [Архівовано 30 січня 2016 у Wayback Machine.] Estonian Parliament ratifies Estonian-Russian border treaties
  12. ↑ Russia spurns Estonia border deal. BBC News. 27 червня 2005. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 26 червня 2014.
  13. ↑ Socor, Vladimir. Russia cancels border treaty, assails Estonia. The Jameston Foundation. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 26 жовтня 2014.
  14. ↑ Национальный состав и владение языками, гражданство населения Псковской области. Статистический сборник. — [Псков], 2005.

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Архивный отдел Псковского облисполкома. Государственный архив Псковской области. «Административно-территориальное деление Псковской области (1917—1988 гг.). Справочник». (Адміністративно-територіальний устрій Псковської області) Книга I. Лениздат, 1988
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Печори&oldid=39560598