Панфінно-угризм
| Панфінно-угризм | |
 | |
| Місце розташування |
Карелія Іжорія Фінляндія Естонія Норрботтен Фіннмарк Лапландія Марій Ел Мордовія Удмуртія Республіка Комі Ханти-Мансійський автономний округ — Югра |
|---|---|
 | Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
Панфінно-угрізм — ідеологія та націоналістичний рух серед національних еліт та інтелігенції фінно-угорських народів, що ставить своєю метою культурну та, іноді, політичну консолідацію фінно-угорських народів.
Особливістю панфінно-угризму серед інших іредентистських рухів є той факт, що фінно-угорські народи не являють собою єдиного масиву ні територіально, ні політично, ні культурно.
В історії Росії мали місце дві хвилі панфінно-угризму[1].
- Перша хвиля: з початку XX століття до початку 1930-х. Була нерозривно пов'язана з революційною активністю національної інтелігенції і, після перемоги Радянської влади, з національно-державним та культурним будівництвом у фінно-угорських народів. Зійшла нанівець у зв'язку з фізичним знищенням більшої частини націоналістично налаштованої національної інтелігенції радянською владою в роки сталінських репресій (див., Наприклад, Справа Софіна, учасники якого були оголошені фінськими шпигунами та обвинувачувалися у підготовці виходу фінно-угорських республік зі складу РРФСР).
- Друга хвиля: з кінця 1980-х по 1990-і. Характеризується дезінтеграційними процесами в рамках Росії, політизацією та радикалізацією націоналістичних рухів в фінно-угорських суб'єктах. До кінця 1990-х поступово зійшла нанівець. Останнім часом зберігаються лише окремі елементи панфінно-угризму, що не представляють собою масового руху.
Російський панфінно-угризм, в моменти своєї найбільшої радикалізації, може характеризуватися гаслами русофобського та сепаратистського змісту.
«Фінно-угорська карта» (проблема «насильницької асиміляції» та «русифікації» фінно-угорських народів) є важливим засобом зовнішньополітичного тиску Естонії та Фінляндії (а також Ради Європи) на Росію, де фактично усі фінно-угорські народи втратили свою самобутність та сильно асимільовані[2][3][4].
- ↑ Напольских B. B. Сравнительно-историческое языкознание и идеология: пути панфинно-угризма в Финляндии и Удмуртии // Язык и общество на пороге нового тысячелетия: итоги и перспективы. Тез.докл. межд. конф.23-25 октября 2001 р. М.: Эдиториал УРСС, 2001.
- ↑ Тишков В. А. По поводу положения финно-угорских народов России // Этнографическое обозрение. 2006. № 1. С. 4-6.
- ↑ Соколовский С. В. Еще раз о судьбах «финно-угорских народов»: комментарий к документам ПАСЕ о культурах «уральских меньшинств» // Этнографическое обозрение. 2006. № 1. С. 6-13.
- ↑ Тишков В. А., Шабаев Ю. П. Финно-угорская проблема: Ответ Евросоюзу // Исследования по прикладной и неотложной этнологии. 2007. № 196.
- Алексєєв, В. А.Панфінско-лютеранський похід фінляндців на православну Карелію. — Санкт-Петербург: Державна Друкарня, 1910. — 105, [2 с.]
- Напольских В. В. Порівняльно-історичне мовознавство та ідеологія: шляхи панфінно-угрізма у Фінляндії та Удмуртії
- Шабаев Ю. П.«Нові ідентичності» у фіно-угрів як політичні інструменти // Етнографічний огляд. 2006. № 1.
- Шабаев Ю. П.Конструювання нового націоналізму фіно-угрів: конкуренція глобального та регіонального // Світ Росії. 2004. Т. 13. № 3. С. 48-70.
- Шабаев Ю. П., Шилов Н. В., Садохин А. П. «Угро-угорський світ»: міф, макроідентічность, політичний проект? // Суспільні науки та сучасність. 2010. № 1. С. 147-155.
- Сайти панфінно-угрістскіх організацій