Перейти до вмісту

Мамут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

† Мамут
Період існування: пліоцен—плейстоцен, 5.332–0.01 млн р. т.
Південний мамут (Mammuthus meridionalis)
у порівнянні з людиною
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хоботні (Proboscidea)
Родина: Слонові (Elephantidae)
Підродина: Elephantinae
Триба: Elephantini
Рід: †Мамут (Mammuthus)
Brookes, 1828
Вікісховище: Mammuthus
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мамут (значення).

Ма́мут або ма́монт (лат. Mammuthus) — рід вимерлих тварин з родини слонових, які мешкали на теренах України та інших країн і континентів.

Вони жили з епохи пізнього міоцену (приблизно 6,2 млн років тому) до голоцену приблизно 4000 років тому, і різні види існували в Африці, Європі, Азії та Північній Америці. Мамонти відрізняються від нинішніх слонів своїми (зазвичай великими) спірально закрученими бивнями і, принаймні, у деяких пізніших видів, розвитком численних пристосувань до життя в холодному середовищі, включаючи товстий шар хутра.

Мамонти тісніше пов'язані з азійськими слонами, ніж з африканськими. Найдавніший представник мамонтів, Mammuthus subplanifrons, з'явився приблизно 6 млн років тому в пізньому міоцені на території сучасної Південної та Східної Африки[1]. Пізніше в пліоцені, приблизно три мільйони років тому, мамонти розповсюдилися в Євразії, зрештою заселивши більшу частину Євразії, перш ніж мігрувати в Північну Америку приблизно 1,5–1,3 млн років тому, ставши предками M. columbi.

M. primigenius виник приблизно 700 000—400 000 років тому в Сибіру, ​​деякі з них збереглися на російському острові Врангеля в Північному Льодовитому океані аж до 4000 років тому, за часів існування найдавніших цивілізацій у Стародавньому Єгипті та Месопотамії.

Еволюція

[ред. | ред. код]

Найдавніші з відомих хоботних, клада, що містить Proboscidea, що жили приблизно 55 млн років тому на берегах океану Тетіс. Найближчими родичами хоботних є сирени та дамани. Відомо, що родина Elephantidae існувала шість мільйонів років тому в Африці й містить нинішніх слонів і мамонтів. Серед багатьох нині вимерлих клад мастодонт є лише віддаленим родичем мамонтів і частиною окремої родини Mammutidae, яка розділилася за 25 мільйонів років до появи мамонтів[2].

Наступна кладограма показує розташування роду Mammuthus серед інших хоботних на основі характеристик під'язикової кістки і генетики[3][4]:

 
Elephantimorpha
 

†Mammutidae

 
Elephantida
 

†Gomphotheriidae

 
Elephantoidea
 

†Stegodontidae

 
Elephantidae
 
 

Loxodonta

 
 

†Palaeoloxodon

 
 
 
 

Elephas

 
 

†Mammuthus

 
 
 
 
 
 
 


Оскільки багато останків кожного виду мамонтів відомі з кількох місцевостей, еволюційну історію роду можна реконструювати за допомогою морфологічних досліджень. Види мамонтів можна ідентифікувати за кількістю емалевих виступів/ламелей на корінних зубах; у примітивних видів було небагато ламелей, і кількість поступово збільшувалася в міру еволюції нових видів і заміни попередніх. У той же час коронки зубів стали довшими, а черепи з часом стали вищими і коротшими[5].

Найдавніші мамонти, віднесені до виду M. subplanifrons, відомі з південної та східної Африки, причому найдавніші записи датуються пізнім міоценом, приблизно 6,2—5,3 мільйона років тому[1]. До пізнього пліоцену мамонти обмежилися північними частинами африканського континенту, а рештки того часу відносять до M. africanavus[6]. У пізньому пліоцені, 3,2 мільйона років тому, мамонти розселилися в Євразію через Синайський півострів. Найдавніші мамонти в Євразії віднесені до виду M. rumanus[7]. Наймолодші останки мамонтів в Африці походять з Айн-Бушеріта, Алжир, і датуються раннім плейстоценом, приблизно 2,3—2 млн років тому (та можливо з Аїн-Ханеча, Алжир, 1,95—1,78 млн років тому)[6].

Ймовірно, що M. rumanus є предком M. meridionalis, який вперше з'явився на початку плейстоцену, приблизно 2,6 мільйона років тому[8]. Від M. meridionalis походить M. trogontherii у Східній Азії приблизно 1,7 млн років тому. Приблизно 1,5—1,3 мільйона років тому M. trogontherii перетнув Берингійський сухопутний міст на шляху до Північної Америки, ставши предком M. columbi[9]. Наприкінці раннього плейстоцену M. trogontherii мігрував до Європи, замінивши M. meridionalis приблизно 1—0,8 млн років тому[8]. M. primigenius розвинувся з M. trogontherii в Сибіру приблизно 600 000—500 000 років тому, замінивши M. trogontherii в Європі приблизно 200 000 років тому, і мігрував до Північної Америки під час пізнього плейстоцену[10].

Декілька видів карликових мамонтів з невеликими розмірами тіла виникли на островах в результаті острівної карликовості. До них належать M. lamarmorai на Сардинії (пізній середній-пізній плейстоцен)[11], M. exilis на Канальних островах Каліфорнії (пізній плейстоцен)[12] і M. creticus на Криті (ранній плейстоцен)[13].

Назва

[ред. | ред. код]

Докладніше: Синоніми у зоологічній систематиці в українській мові#Мамут та мамонт

Також про вживання в художній літературі: Мамут#Мамути в художній літературі

В Україні здавна існувала власна назва скам'янілостей цих тварин, — «мамут», як і в переважній більшості мов світу, окрім білоруської, азербайджанської, узбецької, казахської та декількох іще: саме її можна побачити як реєстрову назву в усіх українських перших словниках (наприклад: Дубровський, 1918[14]; Шарлемань, 1928[15]). Згодом, у часи зросійщення, цю назву почали замінювати на російський зразок[16]. У 2020-і роки вживання давньої назви відновлюється (про інші схожі випадки та застосування загалом див. Синоніми у зоологічній систематиці в українській мові). Приклади джерел з ранішим та сучасним вживанням назви мамут — Караваєв, 1930[17]; Жарський, 1938[18]; Підоплічко, 1948[19]; Шидловський, 2004[20]; Сеґеда, 2008[21]; Плачинда, 2008[22] Михайлов, 2009[23], Залізняк, 2016[24] та інші.

Слово мамонт ймовірно походить від манс. манг онт (прамансійської мови *mē̮ŋ-ońt) — «земляний ріг» (є й інші версії) і зближено з християнським ім'ям Мамант. Остаточно визначеної етимології немає. Пов'язується воно ще з якутським mamut — похідним від mamma — «земля», оскільки якути вважали, ніби мамонти живуть у землі[25]. Існують також інші версії походження, зокрема від західно-тунгуського слова «ведмідь», є до того-ж думки про хантийське і ненецьке походження. З російської, можливо це слово (у зміненому вигляді) потрапило до англійської мови (у вигляді Mammoth |ˈmaməθ|)[26].

ЕСУМ подає слово мамонт із молодшим синонімом мамут, зазначаючи, що назва мамонт запозичена з мов народів Півночі через посередництво російської мови, звукова форма мамут є повторним запозиченням через польську із західноєвропейських мов[27].

Час існування і поширення

[ред. | ред. код]

Мамути були розповсюджені на усіх материках, окрім Австралії та Антарктиди, у період з пізнього пліоцену до пізнього плейстоцену (4,8—0,01 млн років тому).

Для порівняння: близькі до мамутів (суміжна родина) мастодонти мешкали на Землі в період 33,9—0,011 млн років тому, тобто з олігоцену до кінця плейстоцену.

Науковці виявили й дослідили останки теляти мамута та визначили, що жир значною мірою вплинув на його фізичний стан та дозволив йому зберігати велику кількість поживних речовин, потрібних для виживання за дуже низьких температур до −50 °C[28]. Жир також дозволив мамутам збільшити м'язову масу, дозволяючи тваринам боротися з ворогами та жити довше[29]. Шерстисті мамути розвинули набір пристосувань для життя в Арктиці, зокрема такі морфологічні риси, як маленькі вуха та хвости для зменшення втрати тепла, товстий шар підшкірного жиру, довге густе хутро та численні сальні залози для заощадження тепла[30].

Перекази

[ред. | ред. код]

Згідно з Томасом Джефферсоном, індіанці називали мамута, останки якого нерідко знаходили і в Америці, «великий бізон». За переказами, які були у делаварів, стада цих тварин колись прийшли на Біг-Боун-Лікс і почали винищення всіх інших тварин, «створених для блага індіанців», поки нарешті «Велика Людина Нагорі», обурившись, не перебила блискавкою всіх «великих бізонів». Вцілів лише один бик, який, відбивши всі удари, хоч і був поранений у бік, «величезними стрибками перестрибнув через Огайо, Уобаш, Іллінойс і, нарешті, через Великі озера, в місця, де й мешкає донині», тобто пішов далеко на північ. Далі Джефферсон наводить розповідь якогось Стенлі, який у полоні в індіанців бачив цвинтар мамутів: «тубільці говорили йому, що тварина, чиїй породі належать ці кістки, все ще водиться в північних частинах їхніх земель. За описом він вирішив, що це був слон»[31]. Це ймовірно свідчить, що в індіанців зберігалася невиразна пам'ять про мамутів та їхній відступ на північ, яка йде ще з часів палеоліту.

Перекази про циклопа

[ред. | ред. код]

Знахідки кісток та бивнів мамутів у середньовічній Європі, аж до XVIII століття приписували загиблим слонам з армій Александра Македонського, Ганнібала чи Пірра. Навіть виявлення бивнів мамута під Воронежем (на стоянці Костенки) за часів Івана Мазепи, намагалися тоді пояснити загиблими бойовими слонами Александра Македонського. Знахідки величезних черепів мамутів у Стародавній Греції з отвором посередині для хобота, могли стати приводом для сказань про вимерлих циклопів. На Близький Схід чутки про кістки та бивні мамутів потрапили із Сибіру та Китаю.

1254 року, цар Малої Вірменії Гайтон I здійснив подорож до Монголії до двору золотоординського хана Мунке. Розповідями, почутими там, після повернення до Вірменії, він поділився з істориком Кіракосом Ґандзакеці. Кіракос писав у власному літопису: «…Є острів піщаний, на якому росте, подібно до дерева, якась кістка дорогоцінна, котру називають риб'ячою; якщо її зрубати, на тому ж місці вона знову росте, подібно до рогів». З цієї кістки китайські майстри вирізають різноманітні фігурки та вироби. Напевно йшлося про бивні мамутів, які час від часу з'являлися у Сибіру на підмитих берегових відкладеннях.

Харчування

[ред. | ред. код]

Залежно від виду чи породи мамута, їхні уподобання дещо відрізнялися, що зумовлено місцем перебування, хоча всі мамути їли приблизно однакове. Для мамута Колумба (M. columbi), харчування було переважно пасовищним. Американські мамути Колумба вживали здебільшого листя кактусів, дерева та кущі. Ці припущення ґрунтувалися на випорожненнях і зубах мамута. У мамутів, як і у сучасних слонів, є корінні зуби-гіпсодонти. Ці особливості також дозволяли мамутам жити розлогим вільним життям, через наявність трав і дерев[32].

Їжа монгоченського мамута складалася з рослинності, різнотрав'я, модрини та чагарників і, можливо, вільхи. Ці висновки були зроблені завдяки дослідженню посліду мамутів, котрі, як виявили науковці, містили недеревний пилок і спори моху[33].

Основними уподобаннями європейських мамутів були рослини, які накопичували вуглець С3. Це було визначено шляхом вивчення ізотопних даних зубів європейського мамута[34].

Здається, в арктичній тундрі та степу, де мешкали мамути, здебільшого росло різнотрав'я, а не трава. Воно було багатшим на білок і легше засвоювалося, ніж трави та деревні рослини, які почали переважати тут, коли клімат став вологішим і теплішим. Це могло бути основною причиною того, чому арктична мегафауна вимерла[35][36][37].

Дослідження ямальського мамутеня Люби, знайденого 2007 року на півострові Ямал у Західному Сибіру, дозволяє припустити​​ те, що дитинчата мамутів, як і сучасні слоненята, харчувалися послідом дорослих тварин. Доказом цього є те, що зубний ряд (зуби) дитинчати мамута ще не остаточно розвинулися для жування трави. До того ж, було виявлено велику кількість аскоспор копрофільних грибів з пилкового спектру матері дитинча. Копрофільні гриби — це гриби, які ростуть на гною тварин і поширюють спори в рослинності поблизу, яку потім споживає дитинча мамута. Перші кілька разів спори могли потрапити до його шлунку під час пасіння. Копрофагія може бути адаптацією, яка служить для заселення кишок мамутеняти мікробіомом, потрібним для травлення.

Мамути, які жили в Арктиці під час останнього льодовикового періоду, споживали переважно трави, як-от полин; злакові були лише незначною частиною їхнього харчування[38].

Види

[ред. | ред. код]
Розмірне різноманіття мамутів

Описано 9 видів роду Мамут (за itis [Архівовано 6 січня 2012 у Wayback Machine.]), всі вони вимерлі:

Морфологія

[ред. | ред. код]
Мамут проти Мастодонта: наочний показ відмінностей

Як і для всіх інших родів ряду хоботних, для мамута притаманні:

  • великі розміри тіла і потужні кінцівки,
  • зрощення ніздрів та верхньої губи у хобот,
  • надмірний розвиток верхніх різців і утворення бивнів.

Фенотип

[ред. | ред. код]

Всупереч поширеній думці, мамути не є предками сучасних слонів. Африканські слони та мамути походять від загального африканського предка з вимерлого роду Primelephas родини слонових 5—6 млн років тому і надалі їхні лінії розвивалися рівнобіжно[39][40]. Євразійські, північноамериканські види мамутів походять від південного мамута близько 1,5 млн років тому, азійські слони з'явилися близько 4 млн років тому[41][42]. Однак, за підсумками останніх генетичних досліджень, припускається ймовірність повторюваної гібридизації між лініями слонів та шерстистих мамутів у Євразії[43].

Мамути наприкінці плейстоцену, 30—12 тис. років тому, в Євразії були представлені одним видом (шерстистий мамут). У Північній Америці їхнє видове розмаїття на цей час було значно вищим — одночасно існувало, за різними даними, 3—5 видів: імператорський, Колумба, Mammuthus jeffersonii, карликовий мамут і шерстистий мамут, які жили в різних кліматичних зонах.

Порівняно з сучасними слонами, мамути мали більш масивний тулуб (див. правило Бергмана), коротші ноги, довшу вовну, менший розмір вух (див. правило Аллена) і довгі вигнуті бивні; останні могли служити мамуту для добування їжі взимку з-під снігу. Корінні зуби мамута з численними тонкими дентино-емалевими пластинами були добре пристосовані для пережовування грубого рослинного корму.

Хобот на кінці мав поперечне розширення, яке, ймовірно, слугувало для розгрібання снігу, запобігання обмороженню хоботу, а також вживання снігу для вгамування спраги. Кінчик хобота у мамутів був безволосий, що говорить про його використання для видобутку їжі.

На спині найбільш північних видів розташовувався горб, котрий, як вважалося раніше, утворювався подовженими остистими відростками хребців. Пізніші знахідки, однак, довели, що в горбі мамута немає великих відростків. Натомість, подібно до верблюдів, там мамути накопичували значні запаси жиру.

Розміри

[ред. | ред. код]

Мамути були більшими за всіх сучасних слонів і важили близько 6—8 тон, а окремі великі самці Mammuthus primigenius могли мати масу тіла до 12 тон. Відома знахідка бивня мамута завдовжки 3,3 м (2005 рік, штат Іллінойс). Попри це, не всі мамути були велетнями, і більшість відомих видів, були не більшими за азійського слона. Знайдено також викопні (вимерлі) види карликових мамутів: на островах Санта-Барбара (M. exilis) і Сардинія (M. lamarmorae). Існували також форми (види?) карликових мамутів на острові Врангеля, на північ від Сибіру.

Череп, зуби

[ред. | ред. код]

Мамут має всі основні ознаки родини слонових і за ними, добре відрізняється від горбкозубих мастодонтів (див. мал.). Як і для всіх інших слонових, для мамута притаманні такі ознаки, як втрата емалі, яка покривала бивні, збільшення кількості емалевих гребенів на кутніх зубах і збільшення висоти їхніх корон (гіпсодонтія). Останні дві ознаки прямо пов'язані з призвичаєнням до харчування грубою рослинною поживою.

В Україні, з дна річки Дніпро під час будівництва нового Кодацького мосту з 1975 року було піднято, окрім інших знахідок, зуби мамута (лат. Mammuthus primmigenius), які виявилися найбільшими з усіх відомих у Європі. Розмір їхньої жувальної поверхні сягає 41 см, вага 12 кг, а абсолютний вік становить 30 тис. років[44]. Знахідки зберігаються у музеї Палеонтологічного інституту АН Російської Федерації (Москва)[44].

Полювання людей на мамутів

[ред. | ред. код]
Доісторичний показ у Парку Baconao в Сантьяго-де-Куба
Малюнок мамута в печері Комбареле (Дордонь, Франція)
Зображення мамута на камені на стоянці в Мальті (колекція Ермітажу)

Мамути відіграли величезну роль у становленні східноєвропейських та інших осередків людської цивілізації. На сьогодні відомі десятки докладно описаних палеолітичних стоянок мисливців на мамутів. Переважна більшість з них стосується часу пізнього палеоліту (35—9 тис. р. до н. е.).

Полювання на мамутів потребувало узгодженої колективної діяльності чималої кількості людей. Це сприяло зародженню організованої людської спільноти, спілкування, розподілу зусиль і здобичі. Людина використовувала мамутів у всьому. З його бивнів виготовлялися списи, кинджали, голки задля зшивання шкур, застібки на одяг. З голівок стегнової та плечової кістки робили пласкі чаші для їжі, води та мамутового жиру, який палили для освітлення. Безперечно, застосовувалася й довга мамутова вовна[45].

Відомими зокрема, є палеолітичні стоянки в: Україні — Радомишльська (Житомирщина), Кирилівська (Київ)[46], Мізинська (Чернігівщина — одна з найвизначніших археологічних пам'яток пізнього палеоліту в історії не лише України та Європи, але й світу[47]), Межиріцька (Черкащина), Гінцівська стоянка (Полтавщина); Білорусі — Бердижська[48] (Гомельська обл.); Російській Федерації — Костенки (Воронезька обл.), Мальта (Сибір, Іркутська обл.), Авдіївська (Курська обл.), Хотильове та Тимонівка (Брянська обл.), Сунгир (Володимирська обл.).

З останнім розташуванням стоянки, пов'язане відоме скульптурне відтворення сунгирського чоловіка, зроблена 1968 року Михайлом Герасимовим.

Завдяки дослідженням таких стоянок та інших місць знаходжень, описано низку археологічних культур, у стосунку до мисливців на мамутів — насамперед з часів пізнього палеоліту. Вважається, що в цей час людина була представлена формою кроманьйонці (= неоантропи), яка проіснувала в проміжку часу між близько 40 000 років тому і до 10 000 років тому. Кроманьйонці дали початок сучасним європейцям. Здібності їхніх попередників — неандертальців (середній палеоліт, 80—32 тис. років до н. е., тобто культурна епоха Мустьє) — до подібних полювань і загалом подібних способів природокористування, очевидно, були обмеженішими.

Білкова їжа, шкіри, бивні тощо були не лише ознакою добробуту, але й культури.

Зимові житла кроманьйонців будувалися з кісток та бивнів мамутів, шерстистих носорогів, оленячих рогів, дерев'яних брусків, покривалися шкурами.

Найдавніший відомий ударний інструмент знайдений на Межиріцькій стоянці й датується 13 тисячоліттям до н. е. Це — прикрашений візерунками череп мамута, який, разом з іншими музичними інструментами, знайдений в одному з жител мисливців того часу[49][50].

Художники палеоліту зображували тварин (і переважно тільки їх), водночас мамути були такими ж поширеними об'єктами творчості, як зубр, кінь чи олень. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла разючого рівня.

Вимирання

[ред. | ред. код]
Молодий мамут, вилучений з вічної мерзлоти («мамонтеня Діма»)

Більшість мамутів вимерли близько 10 тисяч років тому під час останнього Льодовикового періоду. Точні причини вимирання не встановлені, але є кілька гіпотез:

Більшість науковців схиляються до думки, що причиною вимирання мамутів була сукупність перерахованих вище чинників. Всеосяжне потепління спричинило танення льодовиків і підняття рівня океану приблизно на 150—200 метрів, що затопило більшу частину узбережних пасовищних низин, тоді як з півдня Євразії та Північної Америки наступили ліси, тож ці події перерізали звичні міграційні шляхи та розділили окремі популяції. Мамути змушені були відступити на північ — ущільнення популяцій, перенаселення та виснаження пасовищ призвело до браку їжі й поширення інфекційних захворювань, і туберкульозу зокрема. Падіж мамутових стад доповнився активним полюванням на них людей.

За останніми даними, все-ж невелика популяція мамутів вижила на острові Сент-Пол, Аляска — до 3750 року до н. е.[54][55], а маленькі[56] мамути з острова Врангеля дожили приблизно до 2000 року до нашої ери.[57][58] Останні дослідження ДНК відкладень вказує на те, що мамути мешкали на півночі центрального Сибіру ще принаймні близько 2000 року до н. е., а в континентальному північно-східному Сибіру — бодай до 5300 року до н. е., і ймовірно до 6600 року до нашої ери — у Північній Америці.[59]

«Живі» клітини мамута

[ред. | ред. код]

На теренах Якутії в унікальній місцевості на глибині 100 метрів учасниками міжнародної палеонтологічної експедиції 2012 року було знайдено «живі» клітини мамута: м'які й жирові тканини, шерсть і кістковий мозок[60]. Якутськими науковцями разом з корейськими та японськими колегами до цього робились спроби клонувати мамутів при тім, що не вдавалося знайти вцілілу клітину або цілу ДНК тварини. Інші знавці стверджують що знайти живі клітини у померлих організмах неможливо[60][неавторитетне джерело][61].

Мамути в художній літературі

[ред. | ред. код]
Мамут волохатий (рис. Joseph Smit, 1836—1929)

Давні відомості про мамутів в Україні, не обійдені увагою майстрів слова. Зокрема, відома збірка романтичних новел раннього періоду творчості Юрія Яновського мала назву «Мамутові бивні» (1925):

Мамут потоптався ще трохи в неприємній ямі,
копирснув землю великими білими бивнями й ліг на бік[62].

В оповіданні Дмитра Шпаро та Олександра Шумилова «Скарб Едуарда Толля» (про Землю Саннікова) згадується відома етимологія назви мамута: «Ви знаєте, що означає слово „мамонт“? Воно походить від слова „мамут“, яке натомість прийшло до нас з фіно-угорських мов. „Ма“ означає земля, „мут“ — кріт. „Мамут“ — земляний кріт»[63].

Ще докладніше і цікавіше пише про «Звіра Мамута» відомий природознавець і письменник Ігор Акімушкін у власній книжці «Стежкою легенд»[64]:

«Багато мандрівників Сибіру занотували в евенків, якутів, мансі, чукчів та інших народів нашої Півночі такі самі оповіді про велетенського підземного мешканця. Усі повідомлення подібні. Тварина-норокопач у найлютіші зими ходить під землею туди й сюди. Бачили ніби, як звір, гуляючи під землею, несподівано наближався до поверхні. Тоді він хапкома накидав на себе землю, прагнув одразу глибше заритися. Земля, обсипаючись у порожнину, утворює вирву. Звір не терпить сонячного світла і гине, тільки-но вийде на поверхню. У річкових кручах, по схилах ущелин часто-густо подибують мертвих кротів-велетнів: тут тварини ненароком вискакують з-під землі. Гинуть вони, потрапляючи і в пісковий ґрунт: пісок обсипається і стискує землекопів з усіх боків…
Ви, напевне, вже здогадалися, про яких тварин ідеться? Авжеж про мамутів! Адже це їхні ікла й заморожені трупи знаходять у Сибіру. До того ж і сама назва мамута свідчить про те, що й вигаданий кріт-велетень тин-шу, і фан-шу, і Індрик-звір[65], і фінський мамут — одна й та ж сама істота. Сучасна російська назва мамута походить від староруського слова „мамут“ [німецькою, французькою та англійською мовами написання цього слова збереглося без змін]. Росіяни запозичили його у фінських племен, які населяли європейську Росію. Багатьма фінськими говірками „ма“ означає землю, а „мут“ по-фінськи — кріт[66]. Отже, „мамут“ — „земляний кріт“».
«Мамути йдуть» (реконструкція)
Мамут шерстистий (Royal BC Museum, Victoria, British Columbia)

Неодноразово несамовита потужність і сила мамута згадані у поезії. Зокрема, у Миколи Бажана в «Трилогії пристрасті» є такі рядки (Бажан, 2002: 119—120)[67]:

Так мамут спиною розгортує твань,

Печерна гієна так гне свій кістяк,
Як з ями, з безодні, з печер почувань
Виходить печерний ляк.

Богдан-Ігор Антонич у поезії «З зелених думок одного лиса» (збірка «Книги Лева (1936)»)[68] пише так:

Шумить, мов мушля, море, – дзбан холодного напою,
земля, мов мамут, зелені трави в сонці гріє й їжиться лісами.
І сонце, що його він розчавив ногою,
тепер лежить на нім, мов намогильний камінь.

У Дмитра Білоуса є вірш з етимологічними розвідками про значення слова «Мамут» з однойменною назвою «Мамут»[69]:

Іще в добу льодовикову
людина зустрічалась з ним.
Коли ж із ним спіткалась знову,
він був лиш рештком викопним.

Не взнаєш, хоч кричи ти пробі,
як звавсь цей велет за життя,
бо назва мамут у Європі —
пізніших років набуття.
...

Згадує мамута у власних віршах і Дмитро Кремінь, лауреат Шевченківської премії у творі «Симфонія „Золота ліхтарня“» (за:[70]):

А по тисячі літ за мавпами,

після смерті і після погонь, —
воз'явився,
як мамут,
на наших мапах
золотої ліхтарні вогонь.

Мамонти надихали також українську письменницю й дослідницю Докію Гуменну, творчість якої розгорнулася у діаспорі — Європі, Канаді та США. Роздуми про значення цих тварин в утворенні людської цивілізації зустрічаються в кількох її творах. Зокрема, у книзі «Благослови, Мати!» вона зауважує:

«Як малі люди могли опанувати й збороти таку гору живого м'яса-сала, із такими страшними іклами — невідомо, але ті оріньяцькі стійбища, що їх уже відкрито на теренах Європи, а зокрема численно в Україні, показують, що мамут давав людині все: їжу, одяг, матеріал для вироблювання знаряддя і прикрас, для побудови житла та навіть і „хатні меблі“. Така велика мисливська здобич, як мамут, відкрила нову сторінку в житті людини. Не тільки не було потреби рухатися з одного місця, а навіть і неможливо. Щоби впорати та спожити таку велику кількість м'яса й сала, доводилося надовго осідати на одному місці». Отже, мамонти вплинули на осілість племен мисливців, котрі до того «були такі самі бродячі», як і ті отари-табуни, що на них палеолітики жили."[45]

Експонати в українських музеях

[ред. | ред. код]

Найвідоміший український мамут, точніше — його скелет, було знайдено у селі Гатне Київської області. Завдяки йому Палеонтологічний музей Національного науково-природничого музею НАНУ київські дітлахи з покоління до покоління називають «Музей кісток мамутів». Донині (2020-і) на теренах України знаходять розрізнені кістки, зуби, бивні мамутів, тоді як більша частина кістяка мамута з Гатного належить одній особині, отже додає йому цінності. Проте певних кісток все-таки не вистачало, тож довелося додати співмірні, що належали іншим мамутам[45].

Кістяки мамутів, знайдених на теренах України, можна побачити:

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Sanders, William J. (7 липня 2023). Evolution and Fossil Record of African Proboscidea (вид. 1). Boca Raton: CRC Press. с. 155, 208—212. doi:10.1201/b20016. ISBN 978-1-315-11891-8. S2CID 259625811.
  2. ↑ Lister, A.; Bahn, P. (2007). Mammoths – Giants of the Ice Age (вид. 3rd). London: Frances Lincoln. ISBN 978-0-520-26160-0.
  3. ↑ Shoshani, J.; Ferretti, M. P.; Lister, A. M.; Agenbroad, L. D.; Saegusa, H.; Mol, D.; Takahashi, K. (2007). Relationships within the Elephantinae using hyoid characters. Quaternary International. 169—170: 174—185. Bibcode:2007QuInt.169..174S. doi:10.1016/j.quaint.2007.02.003. ISSN 1040-6182.
  4. ↑ Palkopoulou, Eleftheria; Lipson, Mark; Mallick, Swapan; Nielsen, Svend; Rohland, Nadin; Baleka, Sina; Karpinski, Emil; Ivancevic, Atma M.; To, Thu-Hien; Kortschak, R. Daniel; Raison, Joy M. (13 березня 2018). A comprehensive genomic history of extinct and living elephants. Proceedings of the National Academy of Sciences. 115 (11): E2566—E2574. Bibcode:2018PNAS..115E2566P. doi:10.1073/pnas.1720554115. ISSN 0027-8424. PMC 5856550. PMID 29483247.
  5. ↑ Lister, A. M.; Sher, A. V.; Van Essen, H.; Wei, G. (2005). The pattern and process of mammoth evolution in Eurasia (PDF). Quaternary International. 126—128: 49—64. Bibcode:2005QuInt.126...49L. doi:10.1016/j.quaint.2004.04.014.
  6. ↑ а б Sanders, William J. (7 липня 2023). Evolution and Fossil Record of African Proboscidea (вид. 1). Boca Raton: CRC Press. с. 245, 252, 263—266. doi:10.1201/b20016. ISBN 978-1-315-11891-8. S2CID 259625811.
  7. ↑ Iannucci, Alessio; Sardella, Raffaele (28 лютого 2023). What Does the "Elephant-Equus" Event Mean Today? Reflections on Mammal Dispersal Events around the Pliocene-Pleistocene Boundary and the Flexible Ambiguity of Biochronology. Quaternary. 6 (1): 16. doi:10.3390/quat6010016. hdl:11573/1680082. ISSN 2571-550X.
  8. ↑ а б Lister, Adrian M.; Sher, Andrei V.; van Essen, Hans; Wei, Guangbiao (January 2005). The pattern and process of mammoth evolution in Eurasia (PDF). Quaternary International. 126—128: 49—64. Bibcode:2005QuInt.126...49L. doi:10.1016/j.quaint.2004.04.014. ISSN 1040-6182.
  9. ↑ Lister, A. M.; Sher, A. V. (13 листопада 2015). Evolution and dispersal of mammoths across the Northern Hemisphere. Science. 350 (6262): 805—809. Bibcode:2015Sci...350..805L. doi:10.1126/science.aac5660. ISSN 0036-8075. PMID 26564853. S2CID 206639522.
  10. ↑ Lister, Adrian M. (October 2022). Mammoth evolution in the late Middle Pleistocene: The Mammuthus trogontherii-primigenius transition in Europe. Quaternary Science Reviews. 294: 107693. Bibcode:2022QSRv..29407693L. doi:10.1016/j.quascirev.2022.107693. S2CID 252264887.
  11. ↑ Palombo, Maria Rita; Zedda, Marco; Melis, Rita Teresa (November 2017). A new elephant fossil from the late Pleistocene of Alghero: The puzzling question of Sardinian dwarf elephants. Comptes Rendus Palevol. 16 (8): 841—849. Bibcode:2017CRPal..16..841P. doi:10.1016/j.crpv.2017.05.007.
  12. ↑ Agenbroad, L. D. (2010). . Mammuthus exilis from the California Channel Islands: Height, Mass and Geologic Age (PDF). Proceedings of the 7th California Islands Symposium. с. 17. Архів оригіналу (PDF) за 8 червня 2012. Процитовано 13 червня 2012.
  13. ↑ Herridge, V. L.; Lister, A. M. (2012). Extreme insular dwarfism evolved in a mammoth. Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences. 279 (1741): 3193—3300. doi:10.1098/rspb.2012.0671. PMC 3385739. PMID 22572206.
  14. ↑ «Мамонтъ, зоол. — мамут.»: Дубровський В. Словник московсько-український. — Київ: Вид-во Рідна мова, 1918. — С. 192
  15. ↑ «Elephas primigenius Blbch. — Мамут. рос. — Мамонт. нім. — Mammuth»: Шарлемань М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні // Шарлемань М., Татарко К. Назви хребетних тварин. — Київ: Держ. вид-во України, 1927. — С. 9–67. — (Словник зоологічної номенклатури. Част. 2). — С. 17.
  16. ↑ Про термінологію - Олександр Пономарів. ponomariv-kultura-slova.wikidot.com. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 28 вересня 2020.
  17. ↑ Караваєв В. Замітки про знайдення мамутових кісток (Elaphus primigenius Blumb.) у селі Руликів близько ст. Мотовилівка Півд.-Зах. залізниці // Збірник праць Зоологічного музею. — 1930. — № 8. — С. 227—228.
  18. ↑ Жарський Е. Тварини // Географія українських і сумежних земель / За ред. В. Кубійовича. — Львів, 1938. — С. 239—250. — (Факсимільне перевидання. Київ: Обереги, 2005).
  19. ↑ Підоплічко І. Г. Пам'ятник мамутові в с. Кулішівці Сумської області // Природа. — 1949.— № 4. (цит. за: ПІДОПЛІЧКО Іван Григорович (02.08.1905-20.06.1975) — зоолог, палеонтолог, академік АН УРСР (1967) // Фонд № 139 Опис № 1 Наукові, науково-популярні праці та робочі матеріали до них за 1923—1975 рр. Київ 2005 [Архівовано 13.12.2012, у Wayback Machine.])
  20. ↑ Шидловський П. С. Семенівський комплекс пізньопалеолітичних пам'яток та можливості його інтерпретування // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Історія. — 2004. Вип. 74–76. — С. 47–50. [Архівовано 10 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (весь журнал: [1] [Архівовано 3 лютого 2017 у Wayback Machine.]
  21. ↑ Сеґеда С. Первісне заселення Європи. Найдавніша людність на теренах України та Польщі // Народна творчість та етнографія. — 2008. — № 1. — С. 107–113. — {{ISSN|0130-6936}} (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 грудня 2012. Процитовано 7 березня 2012.
  22. ↑ Плачинда С. Від Мізина до Індо-Європи (до сторіччя відкриття Мізинської пізньопалеолітичної стоянки // Українознавство. — 2008. — № 1. — С. 262—263. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 28 вересня 2020.
  23. ↑ Михайлов Б. Кам'яна могила // Ятрань. — 10.01.2009 [Архівовано 23 вересня 2014 у Wayback Machine.].
  24. ↑ Залізняк Л. Л. Полювання на мамута: тактика і стратегія // Наукові студії.-Випуск 8.-Львів-Винники, 2016.- 1,2 д.а. Архів оригіналу за 26 серпня 2019. Процитовано 28 вересня 2020.
  25. ↑ Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1983. Т. 3: М/ Укл.: Р. В. Болдирєв та ін.— 1989. ISBN 5-12-001263-7 Т. З.: Кора — М/ Укл.:Р. В. Болдирєв та ін.—1989.—552 с. ISBN 5-12-001263-9. 10450 прим.
  26. ↑ mammoth, n. and adj. OED Online (брит.). Oxford University Press. Архів оригіналу за 28 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2020.
  27. ↑ Мамонт // Етимологічний словник української мови, 1989, Т. 3, — С. 376.
  28. ↑ Moore, Peter D. (1974-07). Vegetation disturbance in arctic tundra. Nature. Т. 250, № 5462. с. 103—103. doi:10.1038/250103b0. ISSN 0028-0836. Процитовано 17 вересня 2022.
  29. ↑ Maschenko, E. N.; Boeskorov, G. G.; Baranov, V. A. (2013-07). Morphology of a mammoth calf (Mammuthus primigenius) from Ol’chan (Oimiakon, Yakutia). Paleontological Journal. Т. 47, № 4. с. 425—438. doi:10.1134/s0031030113040096. ISSN 0031-0301. Процитовано 17 вересня 2022.
  30. ↑ Lynch, Vincent J.; Bedoya-Reina, Oscar C.; Ratan, Aakrosh; Sulak, Michael; Drautz-Moses, Daniela I.; Perry, George H.; Miller, Webb; Schuster, Stephan C. (14 липня 2015). Elephantid Genomes Reveal the Molecular Bases of Woolly Mammoth Adaptations to the Arctic. Cell Reports (English) . Т. 12, № 2. с. 217—228. doi:10.1016/j.celrep.2015.06.027. ISSN 2211-1247. PMID 26146078. Процитовано 17 вересня 2022.
  31. ↑ Troitskaya, Larisa (2016). Thomas Jefferson and Exploration in the North Pacific. ISTORIYA. Т. 7, № 4. doi:10.18254/s0001487-4-1. ISSN 2079-8784. Процитовано 17 вересня 2022.
  32. ↑ Pérez-Crespo, Víctor Adrián; Arroyo-Cabrales, Joaquín; Benammi, Mouloud; Johnson, Eileen; Polaco, Oscar J.; Santos-Moreno, Antonio; Morales-Puente, Pedro; Cienfuegos-Alvarado, Edith (2012-10). Geographic variation of diet and habitat of the Mexican populations of Columbian Mammoth (Mammuthus columbi). Quaternary International (англ.). Т. 276—277. с. 8—16. doi:10.1016/j.quaint.2012.03.014. Процитовано 6 серпня 2022.
  33. ↑ Kosintsev, Pavel A.; Lapteva, Elena G.; Korona, Olga M.; Zanina, Oksana G. (2012-10). Living environments and diet of the Mongochen mammoth, Gydan Peninsula, Russia. Quaternary International (англ.). Т. 276—277. с. 253—268. doi:10.1016/j.quaint.2011.11.004. Процитовано 6 серпня 2022.
  34. ↑ García-Alix, A.; Delgado Huertas, A.; Martín Suárez, E. (2012-01). Unravelling the Late Pleistocene habitat of the southernmost woolly mammoths in Europe. Quaternary Science Reviews (англ.). Т. 32. с. 75—85. doi:10.1016/j.quascirev.2011.11.007. Процитовано 6 серпня 2022.
  35. ↑ Figure 2—figure supplement 1. Reconciled TP53/TP53RTG gene trees. dx.doi.org. Процитовано 6 серпня 2022.
  36. ↑ Brahic, Catherine (2014-02). Woolly mammoths wiped out by a superfood shortage. New Scientist. Т. 221, № 2955. с. 12. doi:10.1016/s0262-4079(14)60259-1. ISSN 0262-4079. Процитовано 6 серпня 2022.
  37. ↑ Saey, Tina Hesman (17 березня 2014). Genes & cells: When flowers died out in Arctic, so did mammoths: Genetic analysis finds vegetation change around same time as megafauna extinction. Science News. Т. 185, № 6. с. 13—13. doi:10.1002/scin.5591850613. ISSN 0036-8423. Процитовано 6 серпня 2022.
  38. ↑ Willerslev, Eske; Davison, John; Moora, Mari; Zobel, Martin; Coissac, Eric; Edwards, Mary E.; Lorenzen, Eline D.; Vestergård, Mette; Gussarova, Galina (2014-02). Fifty thousand years of Arctic vegetation and megafaunal diet. Nature. Т. 506, № 7486. с. 47—51. doi:10.1038/nature12921. ISSN 0028-0836. Процитовано 6 серпня 2022.
  39. ↑ Athanassiou, Athanassios (8 грудня 2021). The Fossil Record of Continental Elephants and Mammoths (Mammalia: Proboscidea: Elephantidae) in Greece. Fossil Vertebrates of Greece Vol. 1. Cham: Springer International Publishing. с. 345—391. ISBN 978-3-030-68397-9.
  40. ↑ https://www.researchgate.net/publication/323027922_Elephant_and_Mammoth_Hunting_during_the_Paleolithic_A_Review_of_the_Relevant_Archaeological_Ethnographic_and_Ethno-Historical_Records. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  41. ↑ Meyer, Matthias; Palkopoulou, Eleftheria; Baleka, Sina; Stiller, Mathias; Penkman, Kirsty E H; Alt, Kurt W; Ishida, Yasuko; Mania, Dietrich; Mallick, Swapan (6 червня 2017). Rokas, Antonis (ред.). Palaeogenomes of Eurasian straight-tusked elephants challenge the current view of elephant evolution. eLife. Т. 6. с. e25413. doi:10.7554/eLife.25413. ISSN 2050-084X. Процитовано 6 серпня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  42. ↑ The Elephantidae. ucmp.berkeley.edu. Процитовано 6 серпня 2022.
  43. ↑ Palkopoulou, Eleftheria; Lipson, Mark; Mallick, Swapan; Nielsen, Svend; Rohland, Nadin; Baleka, Sina; Karpinski, Emil; Ivancevic, Atma M.; To, Thu-Hien (13 березня 2018). A comprehensive genomic history of extinct and living elephants. Proceedings of the National Academy of Sciences (англ.). Т. 115, № 11. doi:10.1073/pnas.1720554115. ISSN 0027-8424. PMC 5856550. PMID 29483247. Процитовано 6 серпня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  44. ↑ а б Барг І. М. Моє покликання — палеонтологія / Геолог України Науковий журнал. — 2010, № 3. ISSN:1727-835Х
  45. ↑ а б в Україна — батьківщина слонів. Мамонти як фактор зародження цивілізації.
  46. ↑ Кирилівську стоянку описав ще 1893 року відомий український археолог Вікентій Хвойка.
  47. ↑ Національний науково-природничий музей. museumkiev.org. Процитовано 28 липня 2022.
  48. ↑ Для Бердижа припускається вік середнього палеоліту.
  49. ↑ Редакція г.-п.в. «Прес-Центр». (12.07.2008) «Межиріцька стоянка мисливців на мамонтів …». Архів оригіналу за 14.07.2014. Процитовано 07.03.2012.
  50. ↑ Черкаський обл. інст. післядипл. освіти пед. працівників. «Межиріцька стоянка». Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 7 березня 2012.
  51. ↑ Сайт «Біологія»: Мамонти: загальне знайомство [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
  52. ↑ «ТСН»: Мамонти вимерли не через холод [Архівовано 9 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
  53. ↑ Така гіпотеза, зокрема, висловлена щодо мастодонтів: Мастодонты вымерли из-за туберкулёза [Архівовано 22 березня 2009 у Wayback Machine.]
  54. ↑ Dale Guthrie, R. (2004-06). Radiocarbon evidence of mid-Holocene mammoths stranded on an Alaskan Bering Sea island. Nature. Т. 429, № 6993. с. 746—749. doi:10.1038/nature02612. ISSN 0028-0836. Процитовано 17 вересня 2022.
  55. ↑ Veltre, Douglas W.; Yesner, David R.; Crossen, Kristine J.; Graham, Russell W.; Coltrain, Joan B. (2008-07). Patterns of faunal extinction and paleoclimatic change from mid-Holocene mammoth and polar bear remains, Pribilof Islands, Alaska. Quaternary Research. Т. 70, № 1. с. 40—50. doi:10.1016/j.yqres.2008.03.006. ISSN 0033-5894. Процитовано 17 вересня 2022.
  56. ↑ Natuurhistorisch Museum Rotterdam. web.archive.org. 11 червня 2012. Архів оригіналу за 11 червня 2012. Процитовано 17 вересня 2022.
  57. ↑ Arslanov, Kh. A.; Cook, G. T.; Gulliksen, Steinar; Harkness, D. D.; Kankainen, Tuovi; Scott, E. M.; Vartanyan, Sergey; Zaitseva, Ganna I. (1997). Consensus Dating of Mammoth Remains from Wrangel Island. Radiocarbon. Т. 40, № 1. с. 289—294. doi:10.1017/s0033822200018166. ISSN 0033-8222. Процитовано 17 вересня 2022.
  58. ↑ Vartanyan, S. L.; Arslanov, Kh. A.; Tertychnaya, T. V.; Chernov, S. B. (1995). Radiocarbon Dating Evidence for Mammoths on Wrangel Island, Arctic Ocean, Until 2000 BC. Radiocarbon. Т. 37, № 1. с. 1—6. doi:10.1017/s0033822200014703. ISSN 0033-8222. Процитовано 17 вересня 2022.
  59. ↑ Wang, Yucheng; Pedersen, Mikkel Winther; Alsos, Inger Greve; De Sanctis, Bianca; Racimo, Fernando; Prohaska, Ana; Coissac, Eric; Owens, Hannah Lois; Merkel, Marie Kristine Føreid (2021-12). Late Quaternary dynamics of Arctic biota from ancient environmental genomics. Nature (англ.). Т. 600, № 7887. с. 86—92. doi:10.1038/s41586-021-04016-x. ISSN 1476-4687. Процитовано 17 вересня 2022.
  60. ↑ а б Ярина ЯРКО. Знайшли живі клітини мамонта! / Газета Високий замок. 12.09.2012. 168 (4792)
  61. ↑ Ученые в Якутии нашли "живые" клетки мамонта. BBC News Русская служба (російською) . 11.09.2012. Архів оригіналу за 4 квітня 2022. Процитовано 03.10.2020.
  62. ↑ Юрій Яновський — Мамутові бивні. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 24 березня 2012.
  63. ↑ Дмитро Шпаро, Олександр Шумилов. Скарб Едуарда Толля. Архів оригіналу за 31 травня 2013. Процитовано 5 березня 2012.
  64. ↑ Акимушкін І. Стежкою легенд. — Київ: Веселка, 1970. — 243 с. Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 5 березня 2012.
  65. ↑ Номен „індрик-звір“ цілком відповідає номену „Індрикотерій“, який присвоєно давньому вимерлому носорожцю (від „індрик“ — казковий звір та грец. θηριον — тварина, звір).
  66. ↑ Кріт фінською мовою — „mooli“, тобто подібне до загального позначення у більшості європейських мов „mole“ — вихідно загальної назви ссавців-землериїв, зокрема й крота, сліпака та ін. Етимологічні розвідки назв „кротів“ див.: Коробченко, Загороднюк, 2009: Назви сліпаків (Spalacidae) фауни України: наукові й українські [Архівовано 22 квітня 2014 у Wayback Machine.]
  67. ↑ Бажан М. Політ крізь бурю: Вибрані твори. — К., 2002 (цит. за: Кодак М. Філософічна трасологія Миколи Бажана (з мислительської біографії поета) // Слово і Час. — 2008. — № 12. — С. 3–14.)
  68. ↑ Антонич Богдан-Ігор. З зелених думок одного лиса // Книги Лева. — Львів, 1936. Архів оригіналу за 8 лютого 2010. Процитовано 9 березня 2012.
  69. ↑ Дмитро Білоус. Мамут // Бібліотека на meta.ua. Архів оригіналу за 26 квітня 2015. Процитовано 14 березня 2012.
  70. ↑ Дмитро Кремінь (1953). Симфонія «Золота ліхтарня». Allegro giocoso // Збірка «Поетичні майстерні». Архів оригіналу за 30 вересня 2015. Процитовано 9 березня 2012.
  71. ↑ Унікальна знахідка: як у Краматорську виявили скелет мамонта. 5 канал (укр.). Архів оригіналу за 8 листопада 2017. Процитовано 12 березня 2021.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мамут&oldid=43875969