Ев Кюрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ев Кюрі
Ім'я при народженніфр. Ève Denise Curie[1]
Народилася6 грудня 1904(1904-12-06)[2][3][…]
XIII округ Парижа, Париж, Франція[5]
Померла22 жовтня 2007(2007-10-22)[2][3][…] (102 роки)
Мангеттен, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[6]
ПохованняMetairie Cemeteryd[4]
Країна Франція
 США
Місце проживанняФранція
США
Англія
Нью-Йорк
Діяльністьжурналістка, піаністка, письменниця, музична критикиня, сценаристка, біограф, дипломат, учасниця французького Руху Опору, військова кореспондентка
Сфера роботимузика
Alma materCollège Sévignéd
ЗакладОрганізація Об’єднаних Націй і New York Herald Tribuned
Мова творівфранцузька і англійська
Magnum opusJourney Among Warriorsd і Madame Curied
ЧленствоВільні французькі сили[5]
БатькоП'єр Кюрі
МатиМарія Склодовська-Кюрі
РодичіЖак Кюрі, Юзеф Склодовськийd, Броніслава Длуска, Гелена Склодовська-Шалайd, Моріс Кюріd і Helena Dłuskad
Брати, сестриІрен Жоліо-Кюрі
У шлюбі зHenry Richardson Labouissed
УчасникДруга світова війна
Нагороди
CMNS: Ев Кюрі у Вікісховищі

Ев Кюрі (фр. Ève Curie Labouisse, також поширений варіант Єва Кюрі; 6 грудня 1904, Париж — 22 жовтня 2007, Нью-Йорк) — французько-американська письменниця, журналістка, піаністка і політична діячка польського походження. Учасниця руху Вільна Франція, військова кореспондентка. Авторка бестселлера-біографії своєї матері, Марії Кюрі, і номінованованого на Пулітцерівську премію воєнного репортажу «Подорож серед воїнів». З 1960-х років — активна учасниця програм з допомоги дітям під егідою UNICEF. Довгожителька.

Дитинство

[ред. | ред. код]

Ев Кюрі народилася 6 грудня 1904 року в Парижі, молодшою дочкою Марії Склодовської-Кюрі і П'єра Кюрі, сестрою Ірен (нар. 1897). Ев не знала свого батька, який трагічно загинув внаслідок нещасного випадку (потрапив під кінний екіпаж), коли їй було два роки. Після аварії матері з донькою допомагав тесть Юджин Кюрі, але невдовзі (у 1910) віе помер. Таким чином, Марія Кюрі сама виховувала дітей, інколи з допомогою гувернанток. Пізніше Ев зізналася, що їй бракувало уваги з боку матері, і лише в підлітковому віці вона відчула сильний емоційний зв'язок з матір'ю[7].

Обидві сестри, хоча й були громадянками Франції (Ев пізніше прийняла громадянство США) і їх першою мовою була французька, також зберегли усвідомлення свого польського походження і знали польську. 1911 року разом з матір'ю відвідали Польщу, основною метою їх візиту була зустріч із сестрою Марії Склодовської-Кюрі Броніславою, що перебувала тоді в санаторії. У Польщі вони здійснювали кінні прогулянки й кількаденні походи в гори[8].

Молодість

[ред. | ред. код]

В 1921 16-річна Ев Кюрі здійснила першу подорож за океан: на катері «Olympic» разом з сестрою і матір'ю вони попливли до Нью-Йорка. Марію Склодовську-Кюрі, як дворазову лауреатку Нобелівської премії, зустрічали там з почестями, а її доньки одночасно виконували функцію «тілохранительок» — звикла до наукової зосередженості, мати не відчувала себе комфортно об'єктом почестей. Еву місцеві газети описали як «дівчину з радієвими очима» (англ. the girl with radium eyes)[9].

По поверненню в Париж Ев, як і її сестра Ірен, навчалася в Коледжі Севіньє (фр. Collège Sévigné) у Парижі, який закінчила 1925 року зі ступенем бакалавра природничих наук і філософії. Паралельно навчалась гри на фортепіано і перший свій концерт дала в Парижі 1925 року. Пізніше багаторазово концертувала в Парижі та передмістях, а також у Бельгії.

Після того, як Ірен у 1926 році одружилася з Фредеріком Жоліо, Ев продовжувала жити з матір'ю в Парижі, супроводжуючи її у подорожах країною, а також до Італії, Бельгії, Швейцарії, а в 1932 — разом з тодішнім президентом Чехословаччини Томашем Масариком — до Іспанії. Втім, на відміну від матері, Еву не приваблювали природничі і точні науки, натомість приваблювали гуманітарні науки і світське життя.

Біографія матері

[ред. | ред. код]

Після смерті матері 1934 року, Ев Кюрі вирішила написати її біографію, усамітнившись для цього у невеличкому французькому містечку Отей, впорядковуючи документи й листи, залишені матір'ю. Восени 1935 відвідала Польщу в пошуках інформації про дитинство матері. Плодом цієї роботи стала біографія «Мадам Кюрі» (Madame Curie), що вийшла 1937 року у Франції, Великій Британії, Італії, Іспанії, США та інших країнах. У Польщі ця робота вперше вийшла друком 1938 року під назвою «Марія Кюрі» (Maria Curie).

Книга здобула величезну популярність у багатьох країнах, вже 1937 року вона була відзначена нагородою National Book Award, а 1943 була екранізована компанією Metro-Goldwyn-Mayer. Щоправда, пізніше цю книгу історики науки критикували за агіографічний підхід, наприклад чималий скандал викликали заяви про не описані у біографії стосунки Марії Кюрі по смерті чоловіка з його колишнім студентом, а згодом фізиком Полем Ланжевеном.

Окрім біографії, Ев Кюрі протягом багатьох років публікувала під псевдонімом музичні рецензії у тижневику Candide, а також статті про театр, музику і кіно в інших паризьких часописах[8].

Учасниця Руху опору

[ред. | ред. код]

Після початку Другої світової війни в 1939 році Ев Кюрі була призначена керівницею жіночого відділу французького комісаріату з інформації (фр. Commissaire général à l'information), який щойно очолив драматург Жан Жіроду. Після нападу Німеччини на Францію Ев Кюрі 11 червня 1940 виїхала з Парижа, і після капітуляції Франції втекла, разом з іншими біженцями, на борту переповненого й обстрілюваного німецькими літаками корабля до Англії. Там вона приєдналася до руху Вільна Франція, очолюваного Шарлем де Голлем, за що Режим Віші позбавив Еву Кюрі французького громадянства і конфіскував майно.

Більшу частину воєнного часу Ев Кюрі провела у Великій Британії, де зустрілася з Вінстоном Черчиллем, а також відвідала польські війська в Шотландії, і США, де читала лекції і писала для американських газет, у тому числі «New York Herald Tribune» (сучасна «International Herald Tribune»). У 1940 була прийнята в Білому доміпершою леді США Елеонорою Рузвельт. Під впливом цього візиту здійснила кілька виступів під назвою «Французькі жінки і війна» (англ. French Women and the War), у травні 1940 щомісячник «The Atlantic Monthly» опублікував тексти цих виступів.

У період з листопада 1941 по квітень 1942 Ев Кюрі працювала військовою кореспонденткою в Африці, СРСР та Азії, в цей період вона стала свідком, зокрема, британського наступу в Єгипті і Лівії у грудні 1941 року, а також наступу радянських військ під Москвою в січні 1942 року. Під час цієї кількамісячної поїздки, протягом якої вона здолала понад 60 000 км, Ев Кюрі неодноразово мала можливість зустрітися з польськими солдатами, що воювали на Близькому Сході і долучались до щойно створеної Польської Армії В СРСР генерала Владислава Андерса; зустрічалась з шахом Ірану Мохаммедом Реза Пехлеві, генералісимусом Чан Кайші i Магатмою Ганді. Звіти з подорожі публікувалися в американських газетах, а в 1943 були зібрані у книзі «Подорож серед військових» (англ. Journey Among Warriors), що в 1944 була номінована на Пулітцерівську премію (щоправда премії не здобула, тоді премія дісталася Ернесту Тейлору Пайлу)[8].

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

Після визволення Франції в 1944—1949 Кюрі працювала в часописі «Paris-Presse», також активно діяла у сфері політики. Зокрема, в уряді Шарля де Голля займалася справами жінок; в 1948 разом з групою інших відомих європейських інтелектуалів підтримує створення держави Ізраїль. В 1952—1954 роках працювала спеціальною радницею Генерального секретаря НАТО, яким на той час був Гастінгс Лайонел Ісмей. 19 листопада 1954 року одружилася з американським політиком і дипломатом Генрі Річардсоном Лабуассом, який в 1962—1965 був послом США в Греції. В 1958 отримала громадянство США.

Робота в UNICEF

[ред. | ред. код]

В 1965 чоловік залишив роботу в адміністрації США, а секретар ООН У Тан запропонував йому посаду директора організації UNICEF, що займається допомогою дітям. Цю функцію Лабуасс виконував до 1979 року; активно підтримувала його і Кюрі, яку часом називали «Першою леді UNICEF». Разом вони відвідали понад 100 країн, переважно третього світу, які одержували допомогу UNICEF; в 1965 воа з чоловіком прийняла Нобелівську премію миру, що була вручена організації UNICEF[10]. Двічі після війни Ев Кюрі відвідувала Польщу — в 1967 році з нагоди відкриття Музею Марії Склодовської-Кюрі у Варшаві, а потім — в 1999 році.

Останні роки

[ред. | ред. код]

Після смерті чоловіка в 1987 році Ев жила в Нью-Йорку. Вони з чоловіком не мали дітей, її відвідувала Енн Перець, єдина донька Лабуасса від першого шлюбу. У грудні 2004 року Ев Кюрі відзначала сторіччя, її особисто відвідав генеральний секретар ООН Кофі Аннан, привітальні листи надіслали президенти США (Джордж Буш) і Франції (Жак Ширак). 2005 була нагороджена Орденом Почесного легіону. Померла в своїй резиденції у Манхетені у віці 102 років.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France Record #14009081q // BnF catalogue général — Paris: BnF.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ а б в Find a Grave — 1996.
  5. ↑ а б Mémoire des hommes — 2003.
  6. ↑ французька Вікіпедія — 2001.
  7. ↑ Nekrolog Ève Curie. New York Times. Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 8 лютого 2010.
  8. ↑ а б в Biografia Ève Curie. Answers.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2010. Процитовано 8 лютого 2010.
  9. ↑ Nekrolog Ève Curie. The Times. Архів оригіналу за 14 серпня 2011. Процитовано 8 лютого 2010.
  10. ↑ Nekrolog Henry'ego Labouisse'a. New York Times. Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 8 лютого 2010.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ев_Кюрі&oldid=43455354