skip to main |
skip to sidebar
Аналітичний огляд Сташі Мілоєвіч міждисциплінарну галузь "науки про науку" опублікований у журналі Scientometrics. Авторка досліджує історію становлення цієї дисципліни, починаючи з її зародження у 1920-х роках, і наголошує на сучасних викликах, які стоять перед science of science. Знову лунає критика надмірного захоплення цитуваннями як головного показника якості, що створює “культуру цитувань”, у якій посилання на попередні роботи перестають бути засобом оцінки реального наукового внеску, а стають самоціллю. У відповідь на ці проблеми дослідники закликають виходити за межі традиційних бібліографічних метаданих – потрібно створювати відкриті бази даних нового покоління із залученням ШІ, які інтегруватимуть не лише публікації, а й патенти, інформацію про фінансування, клінічні дослідження, згадки в ЗМІ тощо.
У Katina Magazine вийшла стаття, яку варто прочитати кожному бібліотекарю, ректору, чиновнику та науковцю в Україні: "Academic Databases and the Art of the Overcharge". Її автори – Джоел Торнтон і Кертіс Бранді – викривають, як великі комерційні постачальники наукових баз даних (Elsevier, Clarivate, American Chemical Society) використовують цінову дискримінацію, тобто беруть не "чесну ціну", а ту, яку установа готова заплатити. За допомогою запитів на доступ до публічної інформації авторам вдалося отримати реальні суми контрактів з десятків провідних американських університетів.
В одній із найбільших монастирських бібліотек середньовічної Європи – абатства Клерво у Франції – дослідники виявили манускрипти з палітурками, вкритими шерстю. Тривалий час вважалося, що це шкіра кабанів або оленів. Однак, нові аналізи зразків шкіри й давньої ДНК показали, що ці книги були переплетені у шкіру тюленів: найчастіше – звичайного, іноді – гренландського, а одного разу – арктичного бородатого тюленя.
Писати наукову статтю – це до біса складно. Від вибору теми, огляду літератури, структурування результатів – і аж до формулювання висновків і оформлення списків використаної літератури. ChatGPT не напише за вас наукову статтю, але може стати потужним помічником, який допоможе: сформулювати вдалу назву, тему та дослідницьке питання, підібрати оптимальну структуру роботи, покращити мову, перевірити текст на ляпи, переписати речення так, щоб пояснити складні й заплутані ідеї простими словами.
МОН України знову неприємно здивував. Замість того, щоб підтримувати наукові журнали у складний для країни час, Міністерство вирішило повернутися у темні часи табачниківських муток запропонувавши для громадського обговорення "Проєкт змін до Порядку формування Переліку наукових фахових видань України". Я прочитав цей документ. Відчай. Здається, хтось серйозно вирішив, що реформа – це коли ти запихаєш своїх, малюєш таблички з балами й категоріями та забороняєш академічним журналам жити своїм життям.
Нещодавно в одній академічній онлайн спільноті трапилась історія, яка добре ілюструє, як саме працюють санкції проти російської агресії в науковому світі. Один український дослідник отримав відмову від видавництва PeerJ, яке діє у партнерстві з Taylor & Francis. У листі пояснювалося, що видавець не має права публікувати рукописи авторів, чия афіляція пов’язана з територіями, які підпадають під міжнародні санкції. Проблема полягала у тому, що в афіляції була вказана адреса установи, яка нині розташована на тимчасово окупованій території. Найімовірніше, якби замість цього автор вказав адресу переміщеного університету на підконтрольній Україні території, жодних ускладнень не виникло б.
Публікація наукових наборів даних стає дедалі важливішою у сучасному дослідницькому середовищі, оскільки відкритість науки вимагає не лише доступу до результатів досліджень, але й до самих даних, які лежать в їх основі. Саме тому з’являються спеціальні data papers – статті, повністю присвячені опису, обробці та повторному використанню наукових даних. Проте як саме такі публікації оцінюються науковими журналами і які вимоги до них висувають рецензенти?
