| dbo:abstract
|
- Tento seznam obsahuje obrněné lodě, predreadnoughty, dreadnoughty a moderní bitevní lodě britského královského námořnictva. (cs)
- This is a list of dreadnought battleships of the Royal Navy of the United Kingdom. In 1907, before the revolution in design brought about by HMS Dreadnought of 1906, the United Kingdom had 62 battleships in commission or building, a lead of 26 over France and 50 over the German Empire. The launch of Dreadnought in 1906 prompted an arms race with major strategic consequences, as countries built their own dreadnoughts. Possession of modern battleships was not only vital to naval power, but also represented a nation's standing in the world. Germany, France, the Russian Empire, Japan, Italy, Austria-Hungary, and the United States all began dreadnought programmes; second-rank powers including the Ottoman Empire, Argentina, Brazil, and Chile commissioned dreadnoughts to be built in British and American shipyards. The Royal Navy at the start of the First World War was the largest navy in the world due, in the most part, to The Naval Defence Act 1889 formalising the adoption of the "two-power standard" which called for the navy to maintain a number of battleships at least equal to the combined strength of the next two largest navies. The majority of the Royal Navy's strength was deployed at home in the Grand Fleet, with the primary aim of drawing the German High Seas Fleet into an engagement. The capital ships of the Royal Navy and the German Imperial Navy did come into contact on occasions, notably in the Battle of Jutland, but there was no decisive naval battle where one fleet came out the victor. The inter-war period saw the battleship subjected to strict international limitations to prevent a costly arms race breaking out. Faced with the prospect of a naval arms race against Great Britain and Japan, which would in turn have led to a possible Pacific war, the United States was keen to conclude the Washington Naval Treaty of 1922. This treaty limited the number and size of battleships that each major nation could possess, and required Britain to accept parity with the U.S. and to abandon the British alliance with Japan. The Washington treaty was followed by a series of other naval treaties to limit warship size and numbers, concluding with the Second London Naval Treaty in 1936. These treaties became effectively obsolete on 1 September 1939 at the beginning of Second World War. The treaty limitations meant that fewer new battleships were launched from 1919–1939 than from 1905–1914. The treaties also inhibited development by putting maximum limits on the weights of ships and forced the Royal Navy into compromise designs for the Nelson and King George V classes. Designs like the projected British N3-class battleship continued the trend to larger ships with bigger guns and thicker armour, but never got off the drawing board. Those designs which were commissioned during this period were referred to as treaty battleships. After the Second World War, the Royal Navy's four surviving King George V-class ships were scrapped in 1957 and Vanguard followed in 1960. All other surviving British battleships had been sold or broken up by 1949. (en)
- Ceci est la liste des cuirassés de la Royal Navy entre 1882 et 1945. Le terme de cuirassé tire son origine des années 1880 à la construction de la classe Colossus, navire de guerre fortement blindé transportant une batterie de canons de gros calibre. (fr)
- Список лінійних кораблів Великої Британії — перелік лінійних кораблів, які перебували на озброєнні Королівського військово-морського флоту Великої Британії. У 1907 році, до революції у військово-морській справі, спричиненої появою «Дредноута», при будівництві якого був реалізований так званий принцип «all-big-gun» («усі гармати великі»), Королівський флот Великої Британії мав 62 лінкори, що перебували або на озброєнні, або на стадії будівництва, маючи перевагу у 26 кораблів у порівнянні з Францією та 50 з Німецькою імперією. Поява дредноута в 1906 році викликала гонку озброєнь із серйозними стратегічними наслідками, оскільки країни будували власні дредноути. Володіння сучасними бойовими кораблями було не тільки життєво важливим для військово-морської могутності, але й представляло становище нації у світі. Німеччина, Франція, Російська імперія, , Італія, та Сполучені Штати — всі вони почали програми будівництва дредноутів; держави другого рангу, включаючи , Аргентину, Бразилію та Чилі, що не мали власні потужності у будівництві кораблів такого класу, замовляли будівництво дредноутів на британських та американських верфях. На початку Першої світової війни Королівський флот був найбільшим військово-морським флотом у світі, здебільшого завдяки Акту про військово-морську оборону 1889 року, який офіційно затвердив «стандарт двох сил», який вимагав від флоту підтримувати таку кількість лінійних кораблів, яка принаймні буде дорівнювати загальній сумарній чисельності наступних двох найбільших флотів світу. Більшість сил Королівського флоту дислокувалася вдома у Великому флоті, головною метою якого було стримування та готовність протидіяти німецькому Флоту відкритого моря. Лінійні кораблі Королівського флоту та Німецького імперського флоту іноді вступали в контакт, зокрема в Ютландській битві, але не сталося жодної вирішальної морської битви, з якої хоча один з флотів вийшов переможцем. У міжвоєнний період лінкори піддалися суворим міжнародним обмеженням, щоб запобігти розгортанню гонки озброєнь, що коштувало дуже дорого будь-який державі світу. Зіткнувшись з перспективою гонки військово-морських озброєнь з Великою Британією та Японією, що, у свою чергу, призвело б до можливої війни на Тихому океані, США стали ініціаторами укладання Вашингтонського морського договору 1922 року. Цей договір обмежував кількість і розмір лінійних кораблів, якими могла володіти кожна велика нація, і вимагала від Британії прийняти паритет із США та відмовитися від британського альянсу з Японією. За Вашингтонським договором послідувала низка інших військово-морських договорів щодо обмеження розміру та кількості військових кораблів, які завершилися Другим Лондонським військово-морським договором у 1936 році. Ці договори фактично втратили чинність 1 вересня 1939 року з початком Другої світової війни. Договірні обмеження означали, що в 1919—1939 роках було спущено на воду менше нових лінійних кораблів, ніж у 1905—1914 роках. Договори також гальмували подальший розвиток, встановлюючи максимальні обмеження на водотоннажність кораблів і змусили Королівський флот прийняти компромісні проекти для лінкорів типу «Нельсон» і «Кінг Джордж V». Такі проєкти, як британський лінкор типу N3, продовжували тенденцію до створення більших кораблів із більшою гарматою та товстішою бронею, але так і ніколи не зійшли з креслярської дошки. Ті проєкти, які були замовлені в цей період, називали договірними лінійними кораблями. Після Другої світової війни чотири лінкори Королівського флоту типу «Кінг Джордж V» були списані на металобрухт у 1957 році, а «Венгард» — у 1960 році. Усі інші вцілілі британські лінкори були продані або розібрані до 1949 року. (uk)
- 注：未完成的战列舰，如狮级战列舰(Lion class)不包括在内。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- Tento seznam obsahuje obrněné lodě, predreadnoughty, dreadnoughty a moderní bitevní lodě britského královského námořnictva. (cs)
- Ceci est la liste des cuirassés de la Royal Navy entre 1882 et 1945. Le terme de cuirassé tire son origine des années 1880 à la construction de la classe Colossus, navire de guerre fortement blindé transportant une batterie de canons de gros calibre. (fr)
- 注：未完成的战列舰，如狮级战列舰(Lion class)不包括在内。 (zh)
- This is a list of dreadnought battleships of the Royal Navy of the United Kingdom. In 1907, before the revolution in design brought about by HMS Dreadnought of 1906, the United Kingdom had 62 battleships in commission or building, a lead of 26 over France and 50 over the German Empire. The launch of Dreadnought in 1906 prompted an arms race with major strategic consequences, as countries built their own dreadnoughts. Possession of modern battleships was not only vital to naval power, but also represented a nation's standing in the world. Germany, France, the Russian Empire, Japan, Italy, Austria-Hungary, and the United States all began dreadnought programmes; second-rank powers including the Ottoman Empire, Argentina, Brazil, and Chile commissioned dreadnoughts to be built in British and A (en)
- Список лінійних кораблів Великої Британії — перелік лінійних кораблів, які перебували на озброєнні Королівського військово-морського флоту Великої Британії. У 1907 році, до революції у військово-морській справі, спричиненої появою «Дредноута», при будівництві якого був реалізований так званий принцип «all-big-gun» («усі гармати великі»), Королівський флот Великої Британії мав 62 лінкори, що перебували або на озброєнні, або на стадії будівництва, маючи перевагу у 26 кораблів у порівнянні з Францією та 50 з Німецькою імперією. Поява дредноута в 1906 році викликала гонку озброєнь із серйозними стратегічними наслідками, оскільки країни будували власні дредноути. Володіння сучасними бойовими кораблями було не тільки життєво важливим для військово-морської могутності, але й представляло становищ (uk)
|
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.png){kind=link}
.jpg){kind=link}
_at_Devonport,_March_1945.jpg){kind=link}
1.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
_at_Devonport,_March_1945.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.png){kind=link}
1.jpg){kind=link}
