A Tale of Two Cities is Charles Dickens’s great historical novel, set against the violent upheaval of the French Revolution. The most famous and perhaps the most popular of his works, it compresses an event of immense complexity to the scale of a family history, with a cast of characters that includes a bloodthirsty ogress and an antihero as believably flawed as any in modern fiction. Though the least typical of the author’s novels, A Tale of Two Cities still underscores many of his enduring themes—imprisonment, injustice, social anarchy, resurrection, and the renunciation that fosters renewal.
Charles John Huffam Dickens (1812-1870) was a writer and social critic who created some of the world's best-known fictional characters and is regarded as the greatest novelist of the Victorian era. His works enjoyed unprecedented popularity during his lifetime, and by the twentieth century critics and scholars had recognised him as a literary genius. His novels and short stories enjoy lasting popularity.
Dickens left school to work in a factory when his father was incarcerated in a debtors' prison. Despite his lack of formal education, he edited a weekly journal for 20 years, wrote 15 novels, five novellas, hundreds of short stories and non-fiction articles, lectured and performed extensively, was an indefatigable letter writer, and campaigned vigorously for children's rights, education, and other social reforms.
Dickens was regarded as the literary colossus of his age. His 1843 novella, A Christmas Carol, remains popular and continues to inspire adaptations in every artistic genre. Oliver Twist and Great Expectations are also frequently adapted, and, like many of his novels, evoke images of early Victorian London. His 1859 novel, A Tale of Two Cities, set in London and Paris, is his best-known work of historical fiction. Dickens's creative genius has been praised by fellow writers—from Leo Tolstoy to George Orwell and G. K. Chesterton—for its realism, comedy, prose style, unique characterisations, and social criticism. On the other hand, Oscar Wilde, Henry James, and Virginia Woolf complained of a lack of psychological depth, loose writing, and a vein of saccharine sentimentalism. The term Dickensian is used to describe something that is reminiscent of Dickens and his writings, such as poor social conditions or comically repulsive characters.
On 8 June 1870, Dickens suffered another stroke at his home after a full day's work on Edwin Drood. He never regained consciousness, and the next day he died at Gad's Hill Place. Contrary to his wish to be buried at Rochester Cathedral "in an inexpensive, unostentatious, and strictly private manner," he was laid to rest in the Poets' Corner of Westminster Abbey. A printed epitaph circulated at the time of the funeral reads: "To the Memory of Charles Dickens (England's most popular author) who died at his residence, Higham, near Rochester, Kent, 9 June 1870, aged 58 years. He was a sympathiser with the poor, the suffering, and the oppressed; and by his death, one of England's greatest writers is lost to the world." His last words were: "On the ground", in response to his sister-in-law Georgina's request that he lie down.
В усіх анотаціях пишуть, що це книга про Французьку Революцію, і вона справді стає доволі жвавою, коли революція починається, от тільки проблема в тому, що починається вона десь на 60% тексту.
В середині так був утомився, що довелося подивитися пару відео в ютубі на тему "Чому варто прочитати Повість про двоє міст", і одному з них так барвисто розповідали, що, мовляв, ах, які персонажі, і взагалі після мадам Дефарж ви більше ніколи не зможете дивитися на плетиво так, як раніше.
Ну, добре, думаю, але ж де воно - те плетиво?
Переконав себе дочитати, і в цілому задоволений: друга половина книги витягнула їй додаткову зірочку, якщо не півтори.
Звісно, доволі кумедно спостерігати за тим, як зрештою з'ясовується, що ледь не всі персонажі між собою якось пов'язані - чистісіньке індійське кіно - але це можна винести за дужки з урахуванням часу написання книги.
І аж ніяк не допомагав читати дивакуватий формат книги - вона безглуздо вузька, аж незручна.
Думаю, нічого не втратив би, якби не чіпав цю книгу взагалі. Але тепер принаймні можна поставити галочку, що бодай щось із Діккенса прочитав.
Маю змішані враження. З одного боку, на мене справив сильне враження опис стану доктора Манетта після багатьох років у в'язниці; сьогодні навіть можна сказати, що він страждав на ПТСР. Ця частина запам'яталася мені найбільше. Також мені сподобалася мадам Дефарж як персонажка, хоча наприкінці вона геть пустилася берега.
З іншого боку, вся історія здалася мені якоюсь уривчастою. Головним персонажам виділено лише трохи більше місця в романі, ніж другорядним, або навіть епізодичним.
Що стосується всієї теми Французької революції, то Дікенс критикує її з точки зору системи правосуддя. У романі як за правління короля, так і після революції виносили несправедливі вироки, причому в останньому випадку це відбувалося з поштовху ідейних лідерів революції. На підставі цього Дікенс ніби прирівнює монархію та республіку та сумнівається в доцільності революції як такої.
Мені не дуже зайшла історія, хіба кінець. Є декілька смішних моментів у стилі Діккенса, проте твір я б сказав серйозніший за його інші, які я читав. Революція тут як явище негативне і було цікаво мати таку перспективу, бо коли вивчав історію не міг осягнути всього, що там могло відбуватись до Наполеона. Ставлю більше , ніж спочатку оцінив суто за Картона й мадам Дефарж. 5/10
То був найкращий час, то був найгірший час, то був вік мудрости, то був вік дурости, то була епоха віри, то була епоха невірства, то була година світла, то була година тьми...
"Повість про двоє міст", шедевр Дікенса, як на мене, починається однією з найбільш впізнаваною цитатою в усій англійській мові.
Це також найпохмуріша історія, яку я читала, і, без сумніву, вона про криваву Французьку революцію, і Дікенс не шкодує свого їдкого дотепу, щоб демонізувати те, що було справді демонічним. Проте, до його честі і геніальності, він також не применшує велику соціальну несправедливість, яка неминуче призвела до краху аристократичного французького класу. Йому бракує звичайного гумору, що, зрештою, зрозуміло, але він знову демонструє свою майстерність у створенні характерів. Жоден персонаж не є настільки завершеним і архетипним, як мадам Дефарж. Я думав, що Білл Сайкс був його найбільшим лиходієм, але громадянка Дефарж була просто портретом зла.
За своєю субʼєктивною оцінкою - це буде краща книга мого читацького 2025 року. Блискуче.
взагалі не сподобалась. перше речення «повісті…» — іконічного ґатунку, проте більше нічого позитивного не згадаю. три персонажі, які за ідеєю, відіграють чи не найголовніші ролі — зовсім не розкриті, від чого ефект великої жертви в кінці історії нівелюється. мені не імпонували прихильність автора до аристократії і антипатія до нижчих класів революціонерів, які подекуди досить чітко зчитувались. зокрема, фінальна сцена з мадам Дефарж остаточно зіпсувала враження від роману. це мій перший Діккенс поза шкільною програмою, і не думаю, що візьмуся за нього знову.
Париж і Лондон. Дві столиці величних держав. В кожного свої характери, своя історія. Революція, криваві ріки і спокій туманних вулиць. Любов і ненависть, вірність і зрада. Нелегка доля героя, як і тисяч інших мешканців Франції в період Кривавої революції. Книга обов'язкова для прочитання всім любителям історичних романів.