Частка (мовознавство)
Ча́стка (лат. particula — «частка», «частинка») — незмінна службова частина мови, яка надає реченню чи окремим його членам додаткових смислових та модальних відтінків значення або служить для утворення окремих граматичних форм і нових слів. Членом речення не виступає.
В українській мові термін «частка» з'являється тільки у 1926 році (як калька з partikula), закріпив його «Український правопис». Також існує легенда, що колись всі частки були «приклеєні» до інших слів, але потім їх відділили і з того часу вони стали просто частками[джерело?].
Частки класифікуються за роллю в слові і в реченні на:
- формотворчі — служать для творення дієслівних форм: би, б — умовного способу; хай, нехай — наказового способу. Використовують і для утворення ступенів порівняння прикметників та прислівників: найкращий — якнайкращий, щонайкращий.
- словотворчі — служать для утворення нових слів, тому у складі похідних слів стали префіксами і суфіксами. Частки аби-, де-, чи-, що-, будь-, -небудь, казна-, хтозна- беруть участь у творенні займенників і прислівників: хто-небудь, абиякий, щось, хтозна-де.
- заперечні — надають заперечного значення тому слову, перед яким стоять. З їх допомогою творяться заперечні речення.
- фразові (модальні) — вносять різні смислові відтінки в речення, а також виражають почуття і ставлення того, хто говорить до висловленого. До модальних часток належать:
- Вказівні (ось, осьде, он, от, ото, це, оце)
- Означальні (якраз, ледве, просто, прямо, власне, майже, саме)
- Заперечні (не, ні, ані)
- Обмежувально-вказівні (тільки, лише, хоч, хоч би, виключно)
- Підсилювально-видільні (і, й, та, таки, аж, навіть, вже, ж, же, бо)
- Наказові (хай, нехай, бодай, давай)
- Умовні (би, б, ну)
- Стверджувальні (так, отак, еге, авжеж, отож, гаразд)
- Питальні (чи, невже, хіба, та ну, що за)
- Порівняльні (мов, мовби, немов, наче, неначе, начебто, ніби, нібито)
- Окличні (як, що за)
| Частка | Похідні слова |
|---|---|
| ні (ані) | ніхто, ніде, ніякий, нічий, аніскільки |
| не | невеселий, недалеко, неабиякий |
| де | дещо, деколи, деякий |
| аби | абихто, абикотрий |
| чи | чимало |
| сь | щось, кудись, чомусь, якогось, якийсь |
| будь | будь-який, будь-де |
| небудь | хто-небудь, де-небудь |
| казна | казна-скільки, казна-коли |
| хтозна | хтозна-де, хтозна-чий |
- формотворчі;
- словотворчі;
- заперечні;
- модальні.
| Класифікація | Частка | Пояснення | Приклад |
|---|---|---|---|
| Формотворчі | би (б) | утворюють умовний спосіб дієслів. | сказав би, зробила б |
| хай, нехай | утворюють наказовий спосіб дієслів | хай радіє, нехай прийдуть | |
| ся, сь | утворюють зворотну форму дієслова | сміється, знайшовся | |
| був, була, було | утворюють форму давноминулого часу | пригадав би, прийгла була,
набридло було | |
| най, що, як | утворюють найвищий ступінь порівняння
прикметників і прислівників |
найкращий, щонайменший,
якнайвище | |
| Словотворчі | будь, небудь, казна, хтозна, бозна, аби, де, чи, що, як, би, б, же, ж, -сь | утоворюють нові слова | будь-як, абищо, хто-небудь,
колись, щодня, якраз, чимало, казна-де, мовби, щоб |
| Заперечні | не, ні, ані | заперечують висловлене | не треба, ні про що, аніскільки |
| Модальні | питальні:
чи, хіба, невже |
служать для оформлення запитання | Чи справді так було, чи, може,
хтось збрехав? (Л. Глібов). |
| стверджувальні:
так, еге, еге ж, атож, аякже, авжеж |
уживаються для підсилення висловленого
стверджування |
Так, я хочу крізь сльози сміятися… (Л. Українка). | |
| означальні:
якраз, саме, справді, точно, власне, рівно, буквально |
увиразнюють значення слів | Сиділи ми в садочку, там саме зацвітав і сипався
з каштанів білий цвіт (Л. Українка). | |
| вказівні:
от, це, ось, оце, то, ота, он, ген |
додаткові вказівки на предмет, дію, місце | Онде балочка весело, в ній хороші красні села (Л. Українка). | |
| власне модальні:
мов, мовляв, мабуть, ніби, навряд, навряд чи, наче, мовбито, ледве чи, ба, ой, ну й |
надають певного емоційно-оцінного забарвлення
висловлення (сумнів, невпевненість, впевненість) |
Потоваришевали вона ледве чи не з першої зустрі-
чі. Приголомшлива звістка наче скидалася на правду. | |
| кількісні:
приблизно, майже, чи не, мало не, трохи не |
вказують на кількість | Цього клятого цапа побоювалося чи не півсела. | |
| спонукальні:
годі, бодай, -бо, -но, давай |
спонукають до дії | Біжи-но швидше, запізнюєшся!
Годі балачок, берімося до роботи! | |
| видільні:
навіть, тільки, хоч, хоча б, лише (лиш), лишень, аж, таки |
виділення окремих слів, посилення їх значення | Тоді, як, Господь, святая на землю правда прилетить,
хоч на годиночку спочить… (Т. Шевченко). |
Частки пишуться окремо, разом і через дефіс.
- Частки «би (б), же (ж), то, ось, он» пишуться окремо від інших слів (сказав би, адже ж, що то за, ось коли, он який). Разом вони пишуться в складі сполучників та інших часток (авжеж, атож, аякже, таж, мовби, начебто). Залежно від вимови частки ось і он можуть писатися разом і окремо (осьде (ось де) і онде (он де)).
- Разом пишуться частки «аби-, де, -сь, ані-, ні-, чи-, як-, що-, чим» (чимшвидше, якраз, ніскільки, анітрохи, дехто, абиде, хтось).
- Через дефіс пишуться частки «казна-, хтозна-, будь-, -небудь, -бо, -но, -то, -от, -таки» (де-небудь, хтозна-який, як-от, ну-бо, пиши-но). Але! В сполученні «будь ласка», що пишеться окремо, «будь» не є часткою, а окремим словом.
- Пишуться окремо, якщо між часткою й словом, якого вона стосується, стоїть інше слово (аби до кого, що ж до, якби ж то, ну ж бо, все ж таки, будь на якому).
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- * Український правопис. — К.: Наук. думка, 2012. — 288 c. [Архівовано 14 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- Левченко О. П. Українська мова. Українська література. Довідник школяра. — 2-ге вид. — Чернігів: Країна мрійтм, 2013. — 176 с. ISBN 978-966-431-838-6.
- Частка // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 540. — ISBN 978-966-439-921-7.