Обкладинка книги «100 казок. Найкращі українські казки», том 1, вид-во «А-ба-ба-га-ла-ма-га», 2005 рік, ілюстрації — Владислав ЄркоУкраїнська народна казка «Кривенька качечка», класична ілюстрація Валентини Мельниченко
Украї́нські наро́дні казки́ — жанрукраїнського фольклору, представлений творами чарівного, пригодницького чи побутового змісту усного походження з настановою на вигадку, що розповідаються з розважальною чи пізнавальною метою. В українських казках висвітлено вірування, духовні цінності та побут українського народу й його попередників. Усі казки зазвичай поділяються на три групи: чарівні, соціально-побутові та про тварин. Українські народні казки лежать в основі вітчизняних літературних казок.
Найдавнішим жанровим різновидом народних казок вважаються казки про тварин і рослини, пов'язані з віруваннями у тотемних предків. З українських казок це такі, як «Лисичка-суддя», «Пан Коцький», «Як заєць ошукав ведмедя», тощо[1]. Значна частина казок про тварин висвітлює мисливську обрядовість: час полювання на диких тварин; замовляння, призначені заохотити, виправдати вбивство тварини. Для таких казок притаманна кумулятивність — поступове накопичення однорідних дійових осіб або дій. Їхнє виникнення можна відносити до неоліту, коли на теренах України ще не було землеробства та тваринництва, або коли вони не були повсюдно поширені[2].
Чарівні казки становлять найбільшу частку українських казок: «Дівчина та Місяць», «Василина Прекрасна», «Тісто-богатир», «Яйце-райце», «Летючий корабель», «Котигорошко», «Ох», «Кривенька качечка» й таке інше[1]. В них вбачаються по-перше відголоски уявлень слов'ян про влаштування світу, так, яйце — символ народженого світу, повноти буття; світове дерево (яблуня, верба, береза, клен) — зв'язок між небесними й земними рівнями буття; змієборство — протистояння добра і зла; жива і мертва вода; камінь — вхід і вихід з потойбічного світу; Костій (Кощій) — уособлення першопредка, символ смертного, матеріального в людській природі[3]. По-друге чарівні казки висвітлюють обряди ініціації — посвячення людини в новий статус, що відбувалося при набутті повноліття, одруженні, залученні до корисної діяльності. Звідси символічна смерть і переродження героя, здобуття знакових предметів, які наділяються чарівними властивостями. Герої таких казок уособлюють учасників обряду[2].
Найпізніші казки — соціально-побутові, поява яких спричинена соціальним розшаруванням суспільства. Наприклад, «Мудра дівчина», «Хліб і золото», «Правда і Кривда», «Названий батько», «Піп та селянин», Бичок ‒ смоляний бочок[1].
В українських народних казках вбачаються сліди стародавніх звичаїв, пам'ять про які майже не зберіглася в інших європейських народів. Так, багатством в українських казках часто володіє не чоловік, як в інших народів, а жінка (дівчина) через бутність материзни, коли спадок передавався від матері до доньки. Суто негативні в інших народів дійові особи, як от Змій, можуть виявляти честь і гостинність: зустрічають героя, що прийшов з ними битися, застіллям, дають право першого удару. Підстави цього вбачаються у збереженні язичницького світогляду, де надприродні сили ще не поділяються на однозначно добрих і злих[4].
Космічні сили:сонце, місяць, вітер, мороз, град. Людина протистоїть їм, змагається з ними, щоб досягти порядку. Особливо поширені два задуми: відновлення знищеного урожаю і розшукування жінки, котру викрало сонце, вітер або інша сила.
Неймовірні надприродні земні сутності: дух землі, або лісовик, «Ох», що живе в могилі або в пеньку і забирає до себе людей, котрих потім доводиться різним способом виручати, або виручатись самим. Подібність становить Водяний дід чи цар, або «дід криничний», що змушує чоловіка — купця-мореплавця чи мандрівника — пообіцяти йому дитину, яка народилась без нього вдома.
Баба-людоїдка: лиха баба, особливо небезпечна для дітей, котрих хоче з'їсти, але ті різними способами рятуються від неї або обдурюють. Найбільш знана оповідь — казка про Івасика-Телесика.
Змій: під нашаруванням мотиву святих змієборців (св. Юрія, Дмитра, Федора) і християнської демонології, де Змій являється звичайним втіленням нечистої сили, простежуються неповторні стародавні мотиви змія як сторожа дерева життя і безсмертя, живої води. В інших оповідях образ змія постає в іншому вигляді: змій прилітає до дівчини або молодиці як інкуб-перелесник.
Кощій Безсмертний: образ, відповідний Змієві, втім, в українських переказах він охляв і казки про Кощія значною мірою, перейняті в росіян. В основі лежать мотиви знаходження душі персонажа в квітці, яйці, та образ уособлення смерті, кістяка.
Кобиляча голова: подібна до Кощія, котра втім не шкодить діяльно, хоча може згубити людину за непошану, або ж нагородити за пошану. Образ поза Україною мало відомий, але в українському фольклорі досить поширений.
Одноокий людоїд, від котрого людина рятується, хитро вибравши йому останнє око. Мотив ПоліфемаОдіссеї, дуже розповсюджений в народній усній творчості Європи та Середньої Азії.
Доля, Недоля, Злидні: сукупність образів, доволі хитких і складних, які то наближаються до чисто поетичних уособлень людського життя і незрозумілого збігу обставин, то переходять в більш конкретизовані, фантастичні образи істот з самостійним існуванням. В казках людина ловить і б'є недобру долю, чи іншими способами змушує змінити свою вдачу і поведінку, чи добивається від неї поради або позбувається, хитрим способом утікає від неї, ув'язнює. Цей задум особливо розроблюється в зв'язку з темою про заздрісного (багатого) брата, котрий знаходить вигнаних хитрощами бідним братом злиднів, і ті пристають до нього.
Невідворотні, чудесно народжені герої: дійові особи казок з особливою наперед визначеною долею, наділені видатними рисами, що родяться в незвичайний спосіб: з кісток, попелу, дерева, пташиних яєць, юшки золотоперої щуки тощо. Зміст широко розповсюджений по світу, особливо в родових переказах різних династій. Герої таких казок малолітні (наприклад, семиліток, дівка-семилітка), метафорично зображаючи перехід дітей як неповноцінних членів стародавнього суспільства в статус дорослих. Вони вирушають на подвиги — з власної волі, чи під впливом якоїсь біди, яка насувається на батьківщину, і з нею не можуть впоратись старші брати або батьки героя. Герой мусить врятувати власних батьків, братів або здобути жінку, вдаючись до допомоги чарівних сил, для чого повинен проявити моральні якості. Разом з тим:
Часто він має чудового коня та товаришів з надзвичайними здібностями чи незвичайного походження. В подорожах йому допомагають чарівні звірі.
Нерідко зазнає метаморфоз — перетворюється на сокола, коня тощо аби втекти від переслідування чи досягти певного місця.
Користується чудодійними засобами — живою і мертвою водою, показниками шляху, чарівними речами, що свідчать про правду на боці героя.
Івасик-Телесик — персонаж української казки на марціРодинні мотиви: незвичайні родинні відносини в патріархальній родині, котрі належить усунути. Такі казки пов'язуються з розпадом родо-племінного ладу і як наслідок зникненням моральних спонукань, які давала родова єдність. Особливо
Зла мачуха та її прийомна донька, «дідова донька», котру кривдять, виганяють з дому або всякими способами намагаються звести зі світу «баба» і «бабина донька». «Дід» при цьому звичайно не виявляє ніякої енергії для оборони скривдженої. Але її покірність, щирість, доброта і привітність до всіх, кого з нею зводить доля, надають їй допомогу та винагороду. Часто недобра «бабина донька» потім намагається отримати такі ж скарби, але зрештою зазнає збитків.
Недобра жінка або сестра, котра перебуває в змові з надприродними силами, хоче позбутися свого чоловіка або брата: задає йому різні небезпечні, безвихідні завдання. Чоловік знаходить добрих помічників — звірів, чудесного коня або псів, або мудру і добру помічницю, котра розкриває йому очі на забаганки його жінки чи сестри, і з цією порадницею він одружується, а злу жінку (чи сестру) вбиває чи виганяє.
Добра, мудра помічниця, котра виправляє забуття зроблених героєм добрих справ, що сталося через недотримання ним заборони.
Добра і вірна жінка, місце якої посідає її недобра сестра (також часом «бабина дочка»), саму жінку обертає на звіра, відбирає очі, душу і тому подібне, потім оббріхує перед чоловіком, щоб вигнати жінку, забрати її дітей та інше, поки якимсь способом, більш або менш чудесним, не відкривається правда й вірність доброї жінки і злоба її суперниці. Іноді ворогом постає невірний приятель чоловіка або його слуга. Одним з варіантів є вірна жінка, полишена чоловіком, котра його вірно чекає і дожидається, попри нагоду одружитися вдруге.
Сватання або відшукування викраденої жінки — зав'язка, що часто слугує скелетом «казок про пригоди», де доводиться добувати дівчину чи жінку, зняти чари, накладені на дівчину або викрадену жінку злими чарівниками.
Засуджені на смерть, вигнані або чудесними й природними засобами урятовані і виховані діти, особливо хлопець, якому доля присуджує стати вбивцею батьків, здобути царство і тому подібне, що стається попри всі намагання цьому завадити.
Зневажені (упосліджені) діти: попелюхи-хлопці і попелюшки-дівчата; тема споріднена з дідовою донькою і найменшим братом-дурнем, які здобувають щастя і багатство.
Три брати, менший брат: дурень якому щастить; широко розповсюджена і відома оповідь, яка об'єднує в собі два мотиви: а) щасливий дурень б) менший брат, котрим нехтують старші брати, що виявляє далеко більше і мудрості, і моральної вартості, тому знаходить прихильників і захисників, здобуває успіх. Звичайними помічниками простодушного, чесного дурня, є вдячні звірі та особливо чудесний кінь.
Суперництво двох братів: заздрісного й багатого старшого і доброго й бідного молодшого. Тема споріднена з темою неминучої долі, злиднями і їх позбуттям.
Поза колом родинних взаємин лежать такі теми, як: немилосердний і гордий цар та його покарання; викрадачі, які виконують крадіжку в неможливих умовах; мудрий і сильний або наділений нелюдськими силами робітник, котрого бере скупий та заздрісний хазяїн і від того гине; розбійники — переважно дурні (тема споріднена з нерозумними велетнями, від котрих рятуються вхоплені ними діти, дівчата і подібне); глупі народи і дурні взагалі.
↑ абвО. В., Казанжи (2017). Народна казка як особливий жанр фольклору та її вплив на виховання й розвиток майбутньої особистості. Молодий вчений. Т. 5. с. 356—359.
↑ абДавидюк, Віктор (2005). Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Волинська обласна друкарня.
↑Чумарна, М. (2007). Тридев’яте царство: 53 українські народні казки. Символіка народної казки. Тернопіль: Богдан.
Персонажі української народної казки: монографія / Л. Г. Мушкетик. — К. : Укр. письменник, 2014. — 360 с. — ISBN 966-579-440-0.
Давидюк, Віктор Феодосійович. Первісна міфологія українського фольклору: монографія / В. Ф. Давидюк; Ін-т культурної антропології. — Вид. 2-е, доп. й перероб. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. — 309 c.
