Перейти до вмісту

Передлежання плаценти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Передлежання плаценти
Спеціальністьакушерство
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10O44
MeSHD010923
CMNS: Placenta previa у Вікісховищі
Частина серії
Жіноче здоров'я
Портал Проєкт Стиль

Передлежання плаценти (лат. placenta praevia) — патологія вагітності[en], коли плацента розташована в ділянці нижнього сегмента матки нижче передлеглої частини плоду і частково або повністю перекриває внутрішнє вічко шийки матки. Кровотеча внаслідок передлежання плаценти є невідкладним станом.

При фізіологічному розташуванні нижній край плаценти розташовується вище 7 см від внутрішнього вічка шийки матки.

Зустрічається у 0,2-0,9% від загальної кількості пологів[1].

Класифікація

[ред. | ред. код]

В залежності від розташування плаценти виділяють такі види передлежання[2]:

  1. Повне (центральне) передлежання (лат. placenta praevia totalis) – плацента, що розташована в нижньому сегменті і повністю перекриває внутрішнє вічко шийки матки.
  2. Неповне (бокове або крайове) передлежання плаценти (лат. placenta praevia partialis) – плацента, що розташована в нижньому сегменті і частково перекриває внутрішнє вічко шийки матки.
  3. Низьке прикріплення плаценти – розташування плаценти у нижньому сегменті матки нижче 7 см від внутрішнього вічка.

У зв’язку з міграцією плаценти або її розростанням вид передлежання може змінюватися із збільшенням терміну вагітності.

Клінічна картина

[ред. | ред. код]

Головним клінічним симптомом є раптові кров’янисті вагінальні виділення[en] без больових відчуттів, які можуть періодично повторюватись з 12 до 40 тижнів вагітності, виникають спонтанно або після фізичного навантаження. Кров’янисті виділення набувають загрозливого характеру з початком скорочень матки у будь-який термін.

Термін появи кровотечі та її сила залежать від величини передлеглої ділянки плаценти та типу передлежання. Так, при центральному (повному) передлежанні кровотеча сильніша і нерідко починається рано – в ІІ триместрі вагітності; при боковому та краєвому передлежанні (неповному) – більш помірна, починається в ІІІ триместрі або під час пологів.

Діагностика

[ред. | ред. код]
  1. Скарги — кровотеча, що повторюється, не супроводжується болем та підвищеним тонусом матки.
  2. Анамнез — детальне опитування вагітної з метою виявлення факторів ризику, що могли б призвести до аномалії розташування плаценти.
  3. Акушерське обстеження:
    1. Обережне зовнішнє акушерське обстеження: високе розташування передлеглої частини; тонус матки не підвищений; аускультативно в ділянці нижнього сегменту може визначатися шум плаценти; може виявлятися неправильне положення плода, або тазове передлежання.
    2. Огляд шийки матки і вагіни в дзеркалах виключно в умовах розгорнутої операційної: дозволяє виключити інші джерела кровотечі (розрив варикозних вузлів вагіни, псевдоерозію і рак шийки матки).
    3. Вагінальне дослідження виключно в умовах розгорнутої операційної.
  4. Ультразвукове дослідження має високу інформативну цінність у визначенні локалізації плаценти та виду передлежання.

Диференційна діагностика

[ред. | ред. код]

Диференційна діагностика проводиться із захворюваннями, які супроводжуються кровотечами зі статевих шляхів:

Акушерська тактика

[ред. | ред. код]

Кровотеча в ІІ половині вагітності є терміновим показанням для госпіталізації. Лікування та обстеження жінок з кровотечею у ІІ половині вагітності повинно проводитися тільки в стаціонарі.

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України №977 від 27.12.2011, передлежання плаценти, підтверджене при ультразвуковому дослідженні після 36 тижнів (край плаценти менше ніж на 2 см від внутрішнього вічка) є прямим показанням до планового кесаревого розтину[3].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Предлежание и аномальное прикрепление плаценты: современные подходы к диагностике и ведению беременности. — Н.И. Сопко, А.П. Тумасов, С.В. Дудка, О.Е. Чечельницкий, С.Н. Дикусарова, клиника «Исида».: Медицинские аспекты здоровья женщины, (1) май 2006 года.[1]
  2. Невідкладні стани в акушерстві. — ЛНМУ
  3. Наказ МОЗ №977 від 27.12.2011 [2] [Архівовано 19 грудня 2014 у Wayback Machine.]