Огризко Володимир Станіславович

Володимир Станіславович Огризко
Володимир Станіславович Огризко
Перший заступник секретаря РНБО
	17 березня 2009 — 23 лютого 2010
Президент	Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр	Юлія Тимошенко
8-й Міністр закордонних справ України
	18 грудня 2007 — 3 березня 2009
Президент	Віктор Ющенко
Попередник	Арсеній Яценюк
Наступник	в. о. Володимир Хандогій
Виконуючий обов’язки міністра закордонних справ України
	31 січня 2007 — 21 березня 2007
Президент	Віктор Ющенко
Попередник	Борис Тарасюк (в. о.)
Наступник	Арсеній Яценюк
Перший заступник міністра закордонних справ України
	18 лютого 2005 — 19 грудня 2007
Президент	Віктор Ющенко
Попередник	Володимир Єльченко
Наступник	Володимир Хандогій (в. о.)
Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австрії
	1999 — 2004
Попередник	Микола Макаревич
Наступник	Юрій Полурез
Народився	1 квітня 1956 (68 років); Київ, Українська РСР, СРСР
Відомий як	Міністр закордонних справ України (2007-2009)
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Alma mater	Інститут міжнародних відносин Київського університету і КНУ імені Тараса Шевченка
Політична партія	Наша Україна
Професія	дипломат
Нагороди
	Кавалер Великого хреста ордена Трьох зірок
Почесні звання	Надзвичайний і повноважний посол України (1996)
	Медіафайли у Вікісховищі

Володи́мир Станісла́вович Огризко (нар. 1 квітня 1956, Київ, Українська РСР, СРСР) — український дипломат, міністр закордонних справ України з грудня 2007 до березня 2009. Надзвичайний і повноважний посол України (1996).

Освіта

1978 — закінчив Київський державний університет ім. Шевченка, спеціаліст з міжнародних відносин, референт-перекладач з німецької мови. Кандидат історичних наук, володіє німецькою та англійською мовами.

Дипломатична кар'єра

У Міністерстві закордонних справ України з 1978:
1978–1980 — аташе Відділу преси МЗС УРСР.
1980–1981 — 3-й секретар Відділу преси МЗС УРСР.
1981–1983 — служба в Збройних Силах СРСР.
1983–1985 — 3-й секретар Відділу преси МЗС УРСР.
1985–1988 — 2-й секретар Відділу преси МЗС УРСР.
1988–1991 — 1-й секретар Відділу головного радника МЗС УРСР.
Червень-липень 1991 р. — радник Відділу головного радника МЗС України.
Липень 1991 — березень 1992 p. — радник Відділу політичного аналізу і координування МЗС України.
1992–1993 — радник Посольства України у ФРН.
1993–1994 — радник Посольства України в Австрії.
1994–1996 — радник Посольства України у ФРН.
1996–1999 — керівник Управління зовнішньої політики, керівник Головного управління з питань зовнішньополітичної діяльності Адміністрації Президента України.
1999–2004 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австрії та Постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні.
2004–2005 — Посол з особливих доручень Управління євроатлантичної співпраці МЗС України.
2005 — грудень 2007 — 1-й заступник міністра закордонних справ України.
18 грудня 2007 р. — 3 березня 2009 р. — міністр закордонних справ України.

Політична кар'єра

Перша номінація на міністра

1 грудня 2006 Верховна Рада відправила у відставку міністра закордонних справ Бориса Тарасюка. Президент Ющенко не прийняв цього рішення, і продовжував вважати Бориса Тарасюка міністром, таким чином увійшовши в конфронтацію з парламентом і урядом. Тарасюк не допускався на засідання уряду, і зрештою 30 січня 2007 подав у відставку. 31 січня президент Ющенко подав у Верховну Раду на затвердження міністром закордонних справ кандидатуру Володимира Огризка, який на той момент був першим заступником і фактично виконував функції міністра. Але парламент не затвердив пропозиції президента.

21 березня 2007 р. Верховна Рада призначила міністром Арсенія Яценюка, кандидатура якого була внесена після двократної відмови затвердити Огризка.

Міністр закордонних справ

3 18 грудня 2007 — Міністр закордонних справ України в уряді Юлії Тимошенко, призначений за поданням президента Віктора Ющенка. На посаді, зокрема, займався питаннями правової регламентації перебування Чорноморського флоту Росії в Україні і переведенням питань організації його виводу в практичну площину^[1]. Активно підтримував Грузію під час збройного конфлікту з Росією у 2008, чим теж викликав незадоволення в Москві. Міністр закордонних справ України Володимир Огризко і його заступник Костянтин Єлісєєв нагороджені грузинським Орденом Честі за підтримку Грузії у війні з Росією.^[2]

У лютому 2009 українська преса повідомляла^[3], що керівники дипломатичних представництв України при Європейському союзі, в країнах ЄС, США, Росії, Балканських країнах і Молдові отримали доручення терміново проінформувати офіційних осіб країн перебування на максимально високому рівні про «недобросовісні й неадекватні ситуації» дії прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко.

17 лютого 2009 р. на сайті МЗС України з'явилася інформація про те, що в міністерство запросили посла Російської Федерації в Україні Віктора Черномирдіна. Під час зустрічі Огризко висловив Черномирдіну протест стосовно «недружніх і вкрай недипломатичних оцінок, коментарів і висловів на адресу України та її керівництва».

3 березня 2009 р. Верховна Рада України 250 голосами «за» проголосувала за відставку Володимира Огризка з посади міністра закордонних справ. Зокрема, за його відставку проголосували 174 народні депутати від фракції Партії регіонів, 49 — від БЮТ, 27 — від КПУ.

Після відставки

17 березня 2009 Ющенко призначив В. Огризка першим заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони України (указ президента України № 163/2009), куди він раніше входив за посадою як міністр закордонних справ. За два дні до інавгурації Віктора Януковича, 23 лютого 2010, Огризко подав у відставку з поста заступника голови РНБО^[4]. Наступного дня Ющенко прийняв відставку^[5].

У вересні 2010 Огризко вступив до партії «Наша Україна»^[6]. У липні 2012 він склав повноваження члена президії та заступника голови політради партії і припинив своє членство в ній^[7].

З 2022 року проректор з міжнародної діяльності в Київському університеті імені Бориса Грінченка.

Вибори до Верховної Ради 2014 року

На позачергових парламентських виборах 2014 року, балотувався по 223 округу у місті Києві від партії Ми українці. Зайняв третє місце з 10,81 % голосів.^[8]

Бізнес-кар'єра

Станом на вересень 2024 року працює головним радником Голови правління ПАТ «Укрнафта»^[9].

Громадська діяльність

Входить до Поважної ради Громадської ініціативи «Орден святого Пантелеймона».^[10]

Під час кривавих подій у Києві 18 лютого 2014 під час Євромайдану Володимир Огризко звернувся з відкритим «Зверненням до лідерів Європи та США, які ще в змозі діяти». В ній він звинуватив уряди Західних країн у проведенні пасивної політики бездіяльності та «невтручання» щодо України під час злочинів режиму Януковича проти власного народу. Він також нагадав про красномовне історичне «мовчання» під час Голодомору 1932—1933, Другої світової війни та про «умовляння» політичного керівництва України з боку західних держав кінця 1980-х «залишатися» у складі СРСР.

Він також застеріг лідерів Заходу проти передачі України під протекторат Москви. В такому випадку події в Україні можуть вилитися в більш жорстоку та криваву війну, ніж війна в колишній Югославії. Володимир Огризко апелював до совісті й моральних зобов'язань перед українським народом урядів Європи та США.^[11]^[12]

Нагороди

Орден «За заслуги» III ступеня (2006)^[13]
Відзнака Президента України — Хрест Івана Мазепи (2010)^[14]
Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2002)^[15]
Почесна Грамота Центральної виборчої комісії (2006)^[16]
Нагороджений Почесною грамотою МЗС України, Відзнакою МЗС України І ступеня, іноземними державними нагородами.

Сім'я

син — Огризко Ростислав Володимирович — директор Першого територіального департаменту Міністерства закордонних справ України. Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу (2023)^[17].

Книги

Огризко В. С. «Розпад Росії: загроза чи шанс?» / «The Disintegration of Russia: Threat or Opportunity?» — Київ: ДП «ГДІП», 2021. — 100 с. ISBN 978-617-95108-4-7
Огризко В. С. «Доля недоімперії». — Київ: ДП «ГДІП», 2022. — 212 с. ISBN 978-617-8240-00-4
«Багатовимірний рашизм: початок і кінець» / [укладач: В. С. Огризко] — Київ: ДП «ГДІП», 2023. — 245 с. ISBN 978-617-8240-06-6

Примітки

↑ ДТ. Володимир Огризко: «Підготовку до виведення ЧФ Росії треба починати вже сьогодні»
↑ УП: Огризку дали орден за російсько-грузинську війну. Архів оригіналу за 4 березня 2009. Процитовано 3 березня 2009.
↑ Огризко доручив послам трубити про «брехню» Тимошенко
↑ Ульянченко подала в отставку с должности главы СП. УНИАН. 23 февраля 2010. Процитовано 5 липня 2012.
↑ Ющенко принял отставку главы своего секретариата и пресс-секретаря. РИА Новости. 24 февраля 2010. Процитовано 5 липня 2012.
↑ Григорий Омельченко и Владимир Огрызко вступили в партию Ющенко. Газета.ua. 24 сентября 2010. Процитовано 5 липня 2012.
↑ Огрызко ушел из «Нашей Украины». УНИАН. 5 июля 2012. Процитовано 5 липня 2012.
↑ https://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/wp040pt001f01=910pf7331=223.html
↑ https://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/wp407pt001f01=910pf7201=10041.html
↑ Поважна рада. Орден Святого Пантелеймона. Процитовано 17 квітня 2024.
↑ Українська правда: Appeal to those EU and US leaders who still can act (англ.)
↑ Обращение к тем лидерам ЕС и США, которые все еще могут действовать!(рос.)
↑ Указ Президента України № 578/2006 від 26 червня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 10-ї річниці Конституції України»
↑ Указ Президента України № 227/2010 від 23 лютого 2010 року «Про відзначення державними нагородами»
↑ Постанова КМУ від 18 грудня 2002 р. № 1932
↑ Постанова ЦВК від 13.06.2006 № 125
↑ Указ Президента України від 22 грудня 2023 року № 843/2023 «Про присвоєння дипломатичних рангів»

Інтерв'ю, публікації

Огризко: «Україні потрібна нова права партія» Агентство Стратегічних Досліджень, 6 Червня 2013
Володимир Огризко: Влада повелася, як тубільці, що позбулися золота за блискучі цяцьки Україна молода, № 14, 28 січня 2011
Володимир Огризко: далі росіяни творитимуть ще гірші речі, від яких очі вилазитимуть 29.12.2010 УНІАН
Огризко: Україна стає країною, яка грає за чужими зовнішньополітичними картами 27.05.2010 Радіо Свобода
Огризко: Політична криза не вплинула на євроінтеграційні шанси України 07.10.2008 Deutsche Welle
Огризко: Майбутнє Севастополя — не військова база, а туристична Мекка «Дзеркало тижня» № 14, 14 Квітень 2007
Володимир Огризко. «Розпад Росії: загроза чи шанс» (презентація книги; Київ, ГДІП, 27 січня 2022 р.), 27 січня 2022
Розпад Росії: загроза чи шанс? (2) «Українська правда», 24 вересня 2021
Розпад Росії: загроза чи шанс? (3) «Українська правда», 25 вересня 2021

Література

В. Матвієнко. Огризко Володимир Станіславович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

Посилання

Огризко Володимир Станіславович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.34-35
Володимир Огризко на сайті МЗС
День. Володимир Огризко: Коли країна говорить одним голосом, її поважають як передбачуваного партнера
Володимир Огризко: «Послом їхати не збираюсь»^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Попередник:	Посол України в Австрії 1999 - 2004	Наступник:
Макаревич Микола Петрович	Посол України в Австрії 1999 - 2004	Полурез Юрій Володимирович

Попередник
в.о. Тарасюк Борис Іванович

в.о. Міністра закордонних справ України
31 січня 2007 — 21 березня 2007

Наступник
Яценюк Арсеній Петрович

Попередник
Яценюк Арсеній Петрович

8-й Міністр закордонних справ України
18 грудня 2007 — 3 березня 2009

Наступник
в.о. Хандогій Володимир Дмитрович

[1] ДТ. Володимир Огризко: «Підготовку до виведення ЧФ Росії треба починати вже сьогодні»

[2] УП: Огризку дали орден за російсько-грузинську війну. Архів оригіналу за 4 березня 2009. Процитовано 3 березня 2009.

[3] Огризко доручив послам трубити про «брехню» Тимошенко

[4] Ульянченко подала в отставку с должности главы СП. УНИАН. 23 февраля 2010. Процитовано 5 липня 2012.

[5] Ющенко принял отставку главы своего секретариата и пресс-секретаря. РИА Новости. 24 февраля 2010. Процитовано 5 липня 2012.

[6] Григорий Омельченко и Владимир Огрызко вступили в партию Ющенко. Газета.ua. 24 сентября 2010. Процитовано 5 липня 2012.

[7] Огрызко ушел из «Нашей Украины». УНИАН. 5 июля 2012. Процитовано 5 липня 2012.

[8] ttps://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/wp040pt001f01=910pf7331=223.html

[9] ttps://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/wp407pt001f01=910pf7201=10041.html

[10] Поважна рада. Орден Святого Пантелеймона. Процитовано 17 квітня 2024.

[11] Українська правда: Appeal to those EU and US leaders who still can act (англ.)

[12] Обращение к тем лидерам ЕС и США, которые все еще могут действовать!(рос.)

[13] Указ Президента України № 578/2006 від 26 червня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 10-ї річниці Конституції України»

[14] Указ Президента України № 227/2010 від 23 лютого 2010 року «Про відзначення державними нагородами»

[15] Постанова КМУ від 18 грудня 2002 р. № 1932

[16] Постанова ЦВК від 13.06.2006 № 125

[17] Указ Президента України від 22 грудня 2023 року № 843/2023 «Про присвоєння дипломатичних рангів»

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

Словники та енциклопедії	Prabook
Довідкові видання	OpenSanctions
Нормативний контроль	Freebase: /m/03d84b3 · MAK: 9810656432105606 · VIAF: 163146331847618690947

п о р Міністри закордонних справ українських державних утворень
УНР	Олександр Шульгин · Всеволод Голубович · Микола Любинський
Гетьманат	Микола Василенко · Дмитро Дорошенко · Георгій Афанасьєв
Директорія	Володимир Чехівський · Костянтин Мацієвич · Володимир Темницький · Андрій Лівицький
ЗУНР	Василь Панейко · Лонгин Цегельський · Михайло Лозинський · Степан Витвицький · Кость Левицький
УРСР	Сергій Бакинський · Володимир Затонський · Микола Скрипник · Юрій П'ятаков · Християн Раковський · Олександр Корнійчук · Дмитро Мануїльський · Анатолій Барановський · Лука Паламарчук · Анатолій Кисіль (в. о.) · Дмитро Білоколос · Георгій Шевель · Володимир Мартиненко · Володимир Кравець · Анатолій Зленко
Україна	Анатолій Зленко · Геннадій Удовенко · Борис Тарасюк · Анатолій Зленко · Костянтин Грищенко · Борис Тарасюк · Володимир Огризко (в. о.) · Арсеній Яценюк · Володимир Огризко · Володимир Хандогій (в. о.) · Петро Порошенко · Костянтин Грищенко · Леонід Кожара · Андрій Дещиця (в. о.) · Павло Клімкін · Вадим Пристайко · Дмитро Кулеба

п о р Українсько-австрійські відносини
Населення	Австрійці в Україні • Українці в Австрії
Посли Австрії в Україні	Вальтер Ріттер Прінціг фон Гервальт (1917—1918) т.п. • Йоганн Форгач (1917—1918) • Карл Фюрстенберг (1918) т.п. • Міхаель Венінгер (1991—1992) • Георг Вайс (1992—1997) • Фаб'ян Клаус (1997—2001) • Міхаель Міісс (2001—2006) • Маркус Вукетіч (2006—2010) • Вольф Дітріх Хайм (2010—2014) • Герміне Поппеллер (2014—2019) • Гернот Пфандлер (2019—2023) • Арад Бенкьо (2023—)
Посли України в Австрії	Яковлів Андрій Іванович (1918) • Липинський В'ячеслав Казимирович (1918—1919) • Сидоренко Григорій Микитович (1919—1921) • Залізняк Микола Кіндратович (1921) • Коцюбинський Юрій Михайлович (1921—1922), повноважний представник • Бесєдовський Григорій Зіновійович (1922), повірений у справах • Богомолов Дмитро Васильович (1922—1923), 1-й секретар • Костенко Юрій Васильович (1992—1994) • Макаревич Микола Петрович (1994—1999) • Огризко Володимир Станіславович (1999—2004) • Полурез Юрій Володимирович (2004—2005) • Єльченко Володимир Юрійович (2005—2007) • Костюк Вадим Валентинович (2007—2008) т.п. • Чорнобривко Євген Миколайович (2008—2010) • Березний Андрій Вікторович (2010—2014) • Щерба Олександр Васильович (2014—2021) • Химинець Василь Васильович (2021—)