Перейти до вмісту

Державні програми розвитку Збройних сил України та інших військових формувань

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Військова справа
та
Війна

Державні програми розвитку Збройних Сил України та інших військових формувань — програми, що розробляються центральними органами виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями, з метою визначення перспективних цілей, завдань та практичних заходів організаційно-технічного і соціально-економічного характеру щодо розвитку відповідних військових формувань, з урахуванням визначених строків планування та основних орієнтовних показників забезпечення матеріальними, фінансовими і людськими ресурсами у сфері оборони. Державні програми можуть включати декілька цільових програм.[1]

Державні програми розвитку Збройних Сил України до 2005 р.

[ред. | ред. код]
Докладніше: Державна програма будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року

Під час створення Збройних Сил України та їх розбудови до 1997 року стало зрозуміло, що процес становлення війська тільки почався. Бракувало системного підходу та послідовного плану вирішення проблем військового будівництва. Також не вистачало підготовлених кадрів. Важким тягарем для армії стала необхідність вирішення соціальних проблем, кількість яких постійно зростала. Крім того, глибоке скорочення збройних сил з орієнтацією на безпечне майбутнє не виправдало себе. При цьому не враховувалися інші тенденції розвитку воєнно-політичної обстановки, які почали зароджуватися ще у першій половині 90-х років. Ці тенденції полягали в тому, що поряд зі скороченням застарілих озброєнь збільшувалися видатки на оборону та відбувалося переозброєння на новітні зразки військової техніки, внаслідок чого бойовий потенціал армій зарубіжних країн постійно зростав. Але головна проблема національних Збройних Сил полягала у відсутності своєчасної обгрунтованої програми їх реформування. Невизначеність чітких орієнтирів розвитку Збройних Сил, невідповідність їх структури, чисельності, характеру підготовки, дислокації новим геополітичним реаліям та внутрішнім соціально-політичним і економічним умовам призводили до того, що військове керівництво змушене було концентрувати основні зусилля на проблемах самовиживання армії, а не на виконанні покладених на неї державних функцій та її розвитку. Відтак за збереження зазначеної тенденції армія не мала перспективи. Таке положення змусило розпочати розробку обґрунтованої Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України до 2005 року, яка б визначила напрями та пріоритети будівництва Збройних Сил та збалансувала б їх завдання, структуру та чисельність із потенційними воєнними загрозами і викликами національній безпеці держави, а також з сучасними економічними можливостями України.[2][3]

У січні 1997 року Президентом України була затверджена Державна програма будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року. Через низку причин, насамперед, політичного, фінансового та методологічного характеру Програма втратила актуальність задовго до завершення. 15 листопада 2000 року Президент України підписав Указ № 1237/2000 «Про хід виконання у 1997–2000 роках Державної програми будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року»[4], згідно з яким програма реформування Збройних Сил України була скоригована у липні 2000 року й отримала остаточну назву: «Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року».[5]

У грудні 2005 року Колегія Міністерства Оборони оцінила результати проведеної програми словами «головні заходи в цілому виконані, що створює достатнє підґрунтя для наступного етапу воєнної реформи»[6], анонсувавши продовження реформ було затверджено, що не всі цілі були досягнуті в повній мірі. Не дивлячись на таку скромну позицію Міністерства реалізація завдань першої Державної програми дозволила досягти певних успіхів у сфері військового будівництва. Зокрема, було розроблено та введено в дію 25 законодавчих актів оборонного будівництва, створено базову модель ЗСУ (процес оптимізації їх параметрів набув цілеспрямованого характеру), більш ефективною стала система управління, вдалося досягти значних успіхів у сфері міжнародного військового співробітництва та ін. Значний прогрес був досягнутий на шляху створення демократичного контролю над сектором безпеки (до реформ така функція була майже повністю відсутня). Програма надала процесу військового будівництва цілеспрямованості, чітко окреслила його пріоритетні напрями та завдання, а головне – об'єднала в єдиний комплекс будівництво Збройних сил із загальним процесом державотворення.[3][7][8]

Інші документи, процедури, програми та комісії, що впливали на розвиток та реформацію ЗСУ до 2006 року

[ред. | ред. код]

Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки

[ред. | ред. код]
Докладніше: Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки

В 2004 році, Указом Президента України, був ухвалений новий стратегічний оборонний бюлетень.[9] У зв'язку з цим, було прийнято рішення почати розробляти проєкт нової Державної програми розвитку ЗСУ, яка б врахувала нові реалії та опиралася на сучасні норми та вимоги. Зокрема, Президентом була вказана вимога звернути увагу на реформування системи управління Збройними Силами (виходячи з прийняттям нової структури) проблему модернізації та закупівлі нових зразків озброєнь та техніки, а також, звернути увагу на проблему соціального захисту військовослужбовців та їх сімей.

Головна особливість створення програми – це можливість опиратися на дані щодо середньострокового планування, насамперед, на прогнози фінансового та матеріального забезпечення. Загалом на програму реформ (2006-2011 рік) планувалося витратити близько 73,4 млрд грн. Суму було отримано з прогнозованих економічних показників країни на цей період часу. З цієї суми на утримання ЗСУ планувалося витратити 60,5%, на підготовку близько 11,9%, на розвиток ОВТ та інфраструктури 20,8%, на реформування близько 6,8%. Вперше було визначено перелік завдань щодо захисту суверенітету та територіальної цілісності України, а також визначено терміни підготовки сил, для виконання цих завдань. Вже через два роки МО відзвітували про глибокі системні зміни спрямовані на побудову сучасної армії в Україні, яка б була адаптована до виконання актуальних завдань та участі у міжнародному співробітництві.[10] Але у 2010 році Міністерство Оборони повідомило, що внаслідок об'єктивних причин, темпи виконання реформ були уповільнені. Проте, вдалось уникнути деструктивних тенденцій, і армія готова для подальшого реформатування та розвитку у наступні роки. Таким чином, навіть маючи детально розроблений план повного успіху досягти не вдалося.[11]

За період 2006-2011 року Державна програма була профінансована на сумму 55,5 млрд грн., що становили 75,6% від запланованих потреб. Недофінансованість програми суттєво вплинула на її виконання. На практиці виявилося, що на час виконання програми якісні показники ЗС все більше відставали від змін у сфері оборони, обумовлених швидким розвитком систем колективної безпеки та інформаційних технологій, а також виявилося, що прогнози не відповідають реальним економічним показникам держави. Крім того, під час виконання реформи, змінився інтеграційний напрям розвитку війська. Україна вирішила відмовитися від інтеграції в НАТО, та затвердила свій позаблоковий статус. У зв'язку з цим було здійснено корегування програми. Було призупинено переформатування командувань видів у штаби видів Збройних Сил, Командування сил підтримки в Об’єднання сил забезпечення та розформування управлінь оперативних командувань. Було розформовано Об'єднане оперативне командування, оскільки позаблоковий статус вимагав концентрації війська для вирішення кризових ситуацій власними силами. Натомість було створено нові міжвидові органи військового управління: оперативні командування "Південь" та "Захід".[12]

Спочатку програма мала певні успіхи, проте під кінець звітного періоду вона загальмувала, що не дало в повній мірі досягти успіху у сферах комплектування, бойової підготовки, модернізації техніки та озброєння, соціального захисту військовослужбовців. В окремих випадках можна було побачити і ознаки деградації. Було декілька прични невдалого проведення реформи: по-перше – відсутність політичної волі та зацікавленості у найвищих колах держави, відсутність стійкої політики та персональної зацікавленості на владному рівні; по-друге – низька ефективність механізмів організації, що не дозволяло сконцентрувати ресурси та збільшити міжвідомчу координацію; по-третє – відсутність систематизації використання ресурсів та їх обмеженість, недостатнє фінансування та неефективне використання бюджетних коштів.[13]

Інші програми та документи, що впливали на розвиток та реформацію ЗСУ до 2011 року

[ред. | ред. код]

Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на 2012-2017 роки

[ред. | ред. код]
Докладніше: Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на 2012-2017 роки

На підставі Стратегічного оборонного бюлетеня України, відповідно до законів України «Про організацію оборонного планування»[1] та «Про державні цільові програми»[14] у рамках середньострокового оборонного планування Указом Президента України була затверджена Концепція реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року[15], прийняття якої ознаменувало новий етап військової реформи. Концепція визначала основні напрямки розвитку та реформування Збройних Сил Сил України у відповідно до пріоритетів та принципів державної політики у сфері національної безпеки та оборони.[16][17]

Головною метою програми було створення боєздатних, мобільних, якісно підготовлених, всебічно забезпечених, професійних Збройних Сил, які були б здатні швидко та вчасно реагувати на загрози національній безпеці у військовій сфері, ліквідовувати, а за можливістю стримувати збройні конфлікти на ранній стадії їх виникнення. Крім того, Збройні Сили України мали бути спроможні брати участь у міжнародних операціях підтримання миру та безпеки. Фактично, в межах держави, ЗСУ тепер мали виконувати лише одну функцію – можливість локалізації та нейтралізації локального конфлікту (враховуючи захист та прикриття з повітря головних державних об'єктів влади та інфраструктури). Але в документі не згадувалося використання армії при дестабілізації ситуації в самій країні, або при терористичних актах. Також армія не мала брати участь у подоланні наслідків катастроф техногенного та природного характеру. При цьому високопосадовцями визнавали, що армія не готова брати участь у локальних чи повноцінних війнах.[18]

Реформа передбачала суттєве скорочення чисельності Збройних Сил. Протягом 5 років армію планувалося скоротити більш ніж в 2 рази. Паралельно планували скорочувати усі види техніки, наприклад, із 160 літаків мало залишитися 134 і т. д. До 2017 року було запропоновано повністю скасувати строкову службу і перейти до контрактного виду комплектації особового складу. Головний пріоритет в цьому напрямку - можливость почати виконання отриманого наказу без додаткової мобілізації. Але повністю відмовитися від мобресурсу автори концепції не наважувалися, так як передбачалося нарощувати військовий потенціал збройних сил вже після початку бойових дій. Програма передбачала радикальне переозброєння армії лише починаючи з 2014 року, в рамках переозброєння мали бути закуплені нові бойові літаки, вертольоти, боєприпаси, ЗРК та інші види озброєнь. Під кінець реформи планувалося зрівнятися по всім показникам, від оснащеності до фінансування, з сусідніми країнами.[18][19]

В сфері систем управління передбачався перехід на міжвидову основу. В структурі мало залишитися лише 2 оперативних командування: «Схід» та «Захід», а також командування ВМСУ – всі вони мали бути побудовані на міжвидовому принципі. Штаби цих родів військ мали бути інтегровані в Генеральний штаб України.[18]

З огляду на модернізацію технічних засобів та розвиток інформаційних технологій в світі, особливу увагу планувалося приділити розвитку систем зв'язку та керування. Для цього, до кінця 2014 року, планувалося оцифрувати стаціонарну систему зв'язку та почати модернізацію мобільних систем. А це, в свою чергу, мало звернути увагу на захист інформаційних систем, забезпечити безпеку комунікацій та створити систему супутникового зв'язку. Крім того важливим кроком було автоматизувати всю систему радіозв'язку та створити єдине радіолокаційне поле з системою освітлення усього повітряного простору країни.[18]

Сферу військової підготовки теж мали покращити. Так у кожному оперативному центрі планувалося побудувати великі тренувальні майданчики, які б моделювали бойову обстановку та були обладнані сучасними тренажерами. Підготовці найбільш боєздатним підрозділам мала приділятися особлива увага. Планувалося створити сили швидкого реагування, куди б увійшли не тільки аеромобільні підрозділи та спецназ, а і гірські піхотинці та повітряно-десантні війська.[18]

Соціальне забезпечення, згідно програми, мало покращитися за рахунок масштабних скорочень та розформувань. Вивільнені кошти мали піти на створення достатнього фонду житла та допомогу сім'ям військовослужбовців. Заробітню платню офіцерам планували підняти на 80% до 2017 року. Крім того, в концепції зазначалося підвищення пільгових умов для військовослужбовців та збільшення пенсійних виплат.[18]

Загалом, на реалізацію програми, передбачалося виділити 155 мільярдів гривень, а рівень витрат на оборону держави підняти до 1,4% ВВП.[19]

Призупинення виконання програми

[ред. | ред. код]

У квітні 2014 року Генеральна Прокуратура України розпочала перевірку в Міністерстві Оборони та Генеральному Штабі ЗСУ у зв'язку з ухваленням низки управлінських рішень під час проведення реформ, унаслідок чого знизилася бойова готовність військових частин ЗСУ. За словами Головного управління нагляду за дотриманням законів у військовій сфері ГПУ, в окремих випадках це призводило до неможливості виконання підрозділами завдань. Окрім того, внаслідок хронічного недофінансування ЗС знижувався рівень їх бойової готовності з кожним роком, а стан техніки погіршувався.[20]

1 травня 2014 року в. о. Президента України О. В. Турчинов відновив призов до лав Збройних Сил[21], а вже 14 травня, у зв'язку зі зміною військово-політичної ситуації, тимчасово зупинив виконання заходів Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року.[22] Кабінету Міністрів було доручено у місячний термін провести комплексний огляд у секторі безпеки і оборони. До огляду планувалося залучити спільну робочу групу Україна-НАТО з питань воєнної реформи. До кінця літа планувалося переглянути основні нормативні документи, що стосувалися оборони України.[23]

На початку 2015 року на офіційному сайті Міністерства Оборони з'явився план реформування Збройних Сил на 2015 рік з низкою серйозних адміністративних та організаційних змін.[24] Але вже через декілька місяців ця інформація змінилась на план під назвою: програма діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку «України – 2020» у 2015 році.[25]

Державна цільова програма оптимізації та реорганізації Збройних сил України на період 2015-2017 років

[ред. | ред. код]

В липні 2015 року Міністерство Оборони вперше повідомило, що на період 2015-2017 років буде створена нова програма, метою якої буде оптимізація та реорганізація Збройних сил України.[26] Проєкт програми було розроблено на підставі Замислу оптимізації та реорганізації Збройних Сил України, затвердженому Президентом України 14 листопада 2014 року, який був актуальним на той час.[27]

Станом на 2016 рік проєкт програми так і не був розглянутий Кабінетом Міністрів, але заходи, передбачені проєктом Програми, реалізовувалися в рамках виконання Плану утримання і розвитку Збройних Сил України на 2015 рік та на 2016 роки. Тому, було вирішено відмовитися від подальшого розгляду документу.[28]

Відсутність затверджених програмних документів не стала на заваді реформування Збройних Сил. Так, у 2015 році було нарощено бойовий потенціал Збройних Сил та створено необхідні угрупування військ на загрозливих напрямах. Набули спроможностей Генеральний штаб, командування видів Збройних Сил, чотири оперативні та три повітряні командування. Було створено чітку систему управління Збройними Силами та продовжувалось формування Об'єднаного оперативного штабу. Було створено Командування Сил спеціальних операцій.[28]

Інші програми та концепції, що впливали на реформацію та розвиток ЗСУ до 2017 року

[ред. | ред. код]

Державна програма розвитку Збройних Сил на період до 2020 року

[ред. | ред. код]
Докладніше: Державна програма розвитку Збройних Сил на період до 2020 року

Державна програма розвитку Збройних Сил на період до 2020 року була затверджена 22 березня 2017 року Указом Президента України Петра Порошенко. Програма була розроблена Міністерством оборони України та Генеральним штабом ЗС України із залученням потужного досвідченого колективу іноземних радників та вітчизняних експертів. Програма формувалася з урахуванням вимог Ради безпеки та оборони України та опиралася на рішення РНБО «Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України» та «Про Стратегічний оборонний бюлетень України».[29]

За мету розвитку ЗСУ ставилося набуття ними спроможностей для ефективного реагування на загрози національній безпеці України у воєнній сфері та у сфері оборони, захисту суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, а також досягнення євроатлантичних стандартів та критеріїв, необхідних для набуття Україною членства в НАТО. Досягнення цієї мети мало здійснюватися шляхом імплементації наступних стратегічних цілей, що були сформовані на основі Стратегічного оборонного бюлетня України:

  • розвиток системи управління ЗС України на основі прийнятих у НАТО принципів і стандартів;
  • удосконалення системи оборонного планування, запровадження в Міністерстві оборони України та ЗС України прозорого та ефективного управління ресурсами з використанням сучасних євроатлантичних підходів;
  • набуття спроможностей ЗС України для гарантованої відсічі збройній агресії, оборони держави та участі в підтриманні миру і міжнародної безпеки;
  • створення єдиної системи логістики та удосконалення системи медичного забезпечення ЗС України відповідно до стандартів НАТО;
  • професіоналізація ЗС України та створення необхідного військового резерву.

Визначені цілі розвитку Збройних Сил України були збалансовані з необхідними для їх реалізації видатками з урахуванням економічних можливостей держави. Всього, на виконання програми було заплановано 4 855,47 млн ₴.[29]

Державна програма розвитку Збройних Сил України на період до 2025 року

[ред. | ред. код]

У липні 2018 р. набув чинності Закон України «Про національну безпеку України»[30] за яким головним органом військового управління з планування оборони держави став виступати Генеральний штаб Збройних Сил України. Вказане правило було запропоновано запровадити з 1 січня 2021 року. Цей план було переглянуто зі зміною керівництва держави в 2019 році. Володимир Зеленський у вересні 2019 року вніс у Верховну Раду проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оборону України» щодо організації оборони держави», яким, зокрема, передбачено розроблення та затвердження плану оборони України. 20 вересня 2019 року проєкт змін було прийнято, як невідкладний. За проєктом, план оборони України має визначити зміст, обсяги, виконавців, порядок та строки здійснення політичних, економічних, соціальних, військових, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів щодо оборони держави. План мав стати частиною оборонного планування держави та дозволити почати розробку та реалізації нової Комплексної програми розвитку Збройних Сил України та індивідуальні програми розвитку видів ЗСУ. У рамках створення програми планувалося провести комплексний аналіз реальних та потенційних загроз національній безпеці у воєнній сфері та визначити необхідні критерії підтримання боєздатності сил оборони. Таким чином уряд розвивав нову державну політику у сфері оборони, яка відповідала євроатлантичним принципам та підходам. Представлення Плану оборони України було заплановано на 2020 рік.[31]

У вересні 2019 року Міністр оборони України Андрій Загороднюк заявляв про плани перегляду Стратегічного оборонного бюлетня та проведення аналізу контексту безпеки на базі якого планувалося визначити сценарії загроз та розробити стратегію оборони та національної безпеки. Водночас планувалося привести у відповідність нормативно-правову базу для впровадження технічних та адміністративних стандартів НАТО.[32]

29 листопада 2019 року МОН затвердило перелік законодавчих та інших нормативно-правових актів, щодо подальшого реформування армії та зміцнення оборони держави. Поміж іншого у програмі згадувалась Державна програма розвитку Збройних Сил України на період до 2025 року, яку планувалося представити до 31 липня 2020 року [33]. Проте, вчасно представлена вона не була.

В грудні 2019 року було завершено проведення чергового оборонного огляду. Оборонний огляд 2019 року мав стати основою для розробки Стратегії воєнної безпеки України, Стратегічного оборонного бюлетеня України, державної програми розвитку Збройних Сил України та Плану оборони України.[34]

На початку 2020 року були представлені Стратегія національної безпеки України та стратегія воєнної безпеки. Вперше стратегії відповідали сучасним євроантлантичним підходам. Одночасно продовжувалася розробка планів щодо розвитку конкретних видів Збройних Сил.[35] Стратегія національної безпеки України була затверджена у вересні того ж року. Аналіз науковців вказує, що ця стратегія сильно відрізнялась від стратегій, що були прийняті в 2007, 2012 та 2015 роках[36]. Керуючись Стратегією НБ Міністерство Оборони України розробило Стратегію воєнної безпеки України та подало її на розгляд РНБО. 25 березня 2021 року президент України затвердив рішення РНБО про ввелення дії Стратегії у подальшу довгострокову перспективу[37].

У 2021 році було роботу над новим Стратегічним оборонним бюлетнем було завершено [38]. На основі бюлетеня мали бути розроблені усі необхіді державні цільові програми та інші документи для розвитку оборонної галузі та ЗСУ [39].

29 січня 2022 року, Міністр Оборони України Олексій Резніков під час "Години запитань до Уряду" озвучив термінити прийняття нової програми. За його словами її мали прийняти впродовж 2022 року[40].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Закон України «Про організацію оборонного планування» від 18.11.2004 № 2198-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 4. — Ст. 97.
  2. ↑ Перепелиця Г. Оборонна реформа в Україні // Україна і стратегічні пріоритети: Аналітичні оцінки. — 2004. — К., 2004.
  3. ↑ а б Кубіцький С. О., Кирик В. Л., Єрмоленко А. Б., Сірий С. В., Безбах В. Г. Нариси воєнно-політичної історії України: Навчальний посібник. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008- 68-70 с.
  4. ↑ Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2000 року „Про хід виконання у 1997–2000 роках Державної програми будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року“» від 15.11.2000 № 1237/2000
  5. ↑ Указ Президента України від 28.07.2000 № 927/2000
  6. ↑ Біла книга 2005: Оборонна політика України (PDF). Київ: Видавництво "Заповіт". 2006. с. 9. ISBN 966-7272-75-3. Архів оригіналу (PDF) за 10 листопада 2007. Процитовано 18 січня 2016.
  7. ↑ Ліпкан В. А. Національна безпека України: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2008. — 552 с.
  8. ↑ Мельник О. Оборонна реформа: певні успіхи, непевні перспективи // Національна безпека і оборона. — Вип. №4/115. — С. 42-45. Архівовано з джерела 1 червня 2014. Процитовано 18 січня 2016.
  9. ↑ Указ Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 2004 року "Про Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року" від 22.06.2004 № 670/2004
  10. ↑ Біла книга 2007: Оборонна політика України (PDF). Київ. 2008. с. 9. Архів оригіналу (PDF) за 8 квітня 2008. Процитовано 18 січня 2016.
  11. ↑ Біла книга 2009: Збройні Сили України. Київ. 2010. с. 9.
  12. ↑ Біла книга 2011: ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ (PDF). Київ. 2012. с. 7.
  13. ↑ Мельник О. Оборонна реформа: певні успіхи, непевні перспективи // Національна безпека і оборона. — Вип. №4/2010. — С. 43-44. Архівовано з джерела 1 червня 2014. Процитовано 18 січня 2016.
  14. ↑ Закон України «Про державні цільові програми» від 18.03.2004 № 1621-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 25. — Ст. 352.
  15. ↑ Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2012 року "Про Концепцію реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року"» від 29.12.2012 № 772/2012
  16. ↑ Історія ЗСУ на сайті МОУ. http://www.mil.gov.ua/. Міністерство Оборони України. 17 вересня 2013. Архів оригіналу за 23 грудня 2015. Процитовано 12.22.2014.
  17. ↑ Основні напрями реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року. http://chigrvk.at.ua/. Чигиринський РВК. За інформацією сайту МО України. 31 серпня 2013. Архів оригіналу за 28 жовтня 2017. Процитовано 11.05.2015.
  18. ↑ а б в г д е Бадрак, Валентин (23 березня 2012). Рецепт для армии: эликсир или яд?. ZN.UA (російська) . Архів оригіналу за 5 квітня 2017. Процитовано 14 вересня 2016.
  19. ↑ а б Майна, Надія (26 березня 2012). Українській армії загрожує перетворення на "купку озброєних людей". GLAVRED.INFO. Архів оригіналу за 31 березня 2017. Процитовано 9 лютого 2016.
  20. ↑ ГПУ перевіряє законність рішень екс-керівництва Міноборони. LB.ua. 2014. Архів оригіналу за 19 травня 2017. Процитовано 7 листопада 2015.
  21. ↑ Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року "Про заходи щодо підвищення обороноздатності держави» від 01.05.2014 № 447/2014
  22. ↑ Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року "Про заходи щодо підвищення ефективності планування в секторі безпеки і оборони"» від 13.05.2014 № 468/2014
  23. ↑ Україна перегляне програму розвитку армії. LB.ua. 2014. Архів оригіналу за 23 листопада 2018. Процитовано 7 листопада 2015.
  24. ↑ Збройні Сили України: реформа 2015. Ukrainian Military Pages. 2015. Архів оригіналу за 7 вересня 2017. Процитовано 7 листопада 2015.
  25. ↑ Міністерство оборони України: план реформ 2015. Ukrainian Military Pages. 2015. Архів оригіналу за 11 січня 2018. Процитовано 7 листопада 2015.
  26. ↑ Проект оборонной программы оптимизации ВСУ до 2017 года направлен в Кабмин, - Минобороны. Цензор.НЕТ". 2015. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 8 листопада 2015.
  27. ↑ Протокол засідання Галузевої двосторонньої соціально-економічної ради від 24.12.2014 № 12. м. — Київ.
  28. ↑ а б manager (2016). І.Руснак: «В СФЕРІ ВИРОБНИЦТВА ТА ЗАКУПІВЛІ ОВТ ПОТРІБНО МАТИ ДЕРЖАВНИЦЬКИЙ ПІДХІД». RSStudio. Архів оригіналу за 12 липня 2017. Процитовано 13 квытня 2016.
  29. ↑ а б Щодо Державної програми розвитку ЗС України на період до 2020 року. gur-mou.gov.ua. Служба зв’язків з громадськістю ГУР МО України. 31 березня 2017. Архів оригіналу за 13 жовтня 2018. Процитовано 11 січня 2018.
  30. ↑ Закон України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII // Відомості Верховної Ради України. — 2018. — № 31. — Ст. 241.
  31. ↑ Тютюнник, Вадим (15 жовтня 2019). ПЛАН ОБОРОНИ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ СТРУКТУРИ ЦЬОГО НОВОГО ДОКУМЕНТУ. https://ua.interfax.com.ua/. Оборонно-промисловий кур'єр. Архів оригіналу за 23 жовтня 2019. Процитовано 28 травня 2020.
  32. ↑ План оборони України повністю буде представлено у 2020 році. http://opk.com.ua/. Інтерфакс-Україна. 21 вересня 2019. Архів оригіналу за 24 вересня 2019. Процитовано 28 травня 2020.
  33. ↑ Перелік прєктів законодавчих та інших нормативно правових актів, направлених на виконання завдань, визначених пунктом 11 статті 1 Указу Президента України від 08.11.2019 №837 "Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцення держави"
  34. ↑ В Апараті РНБО України розглянуто і обговорено стан виконання заходів оборонного огляду. https://www.rnbo.gov.ua/. РНБО України. 17 грудня 2019. Архів оригіналу за 28 травня 2020. Процитовано 28 травня 2020.
  35. ↑ Загороднюк, Андрій (12 березня 2020). Що ми зробили для оборони країни за півроку?. https://ukr.lb.ua/. LB.ua. Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 28 травня 2020.
  36. ↑ Чепков, Ігор (26 жовтня 2020). СТРАТЕГІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ВВЕДЕНА В ДІЮ: НА ЧЕРЗІ ОНОВЛЕННЯ ВОЄННОЇ ТА ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ПОЛІТИКИ. http://opk.com.ua/. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 26 жовтня 2020.
  37. ↑ Задубінний, Андрій (1 травня 2021). Стратегія воєнної безпеки України: цілі, принципи, аспекти. https://armyinform.com.ua/. Архів оригіналу за 20 травня 2021. Процитовано 2021-5-20.
  38. ↑ Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 серпня 2021 року «Про Стратегічний оборонний бюлетень України» від 01.05.2014 № 447/2014
  39. ↑ Зеленський затвердив Стратегічний оборонний бюлетень – ОП. https://www.radiosvoboda.org/. 17 вересня 2021. Архів оригіналу за 22 вересня 2021. Процитовано 13 грудня 2021.
  40. ↑ Олексій Резніков: Цьогоріч планується затвердити три базові державні цільові програми – розвитку ЗСУ, озброєнь і ракетну. https://www.kmu.gov.ua/. Урядовий портал. 29 січня 2022. Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 9 серпня 2022.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Нормативні джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Державні_програми_розвитку_Збройних_сил_України_та_інших_військових_формувань