Полтавець-Остряниця Іван Васильович
Іва́н Васи́льович Полтавéць-Остряни́ця (* 26 вересня 1890, с. Балаклея, Смілянський район, Черкащина (за іншими даними с. Суботів, Чигиринський район, Черкащина) — † 17 січня 1957, Мюнхен, ФРН) — український військовик та політичний діяч, консерватор, монархіст-гетьманець, нащадок козацького роду гетьмана Якова Остряниці, офіцер російської царської армії в роки Першої світової війни, наказний отаман Вільного Козацтва України (1917—1920). Ад'ютант гетьмана Павла Скоропадського. Генеральний писар Української Держави (1918), отаман Українського національного козацького товариства (1920—1936), у 1926 р. обраний Гетьманом Самостійної Соборної України, отаман Українського Вільного Козацтва (1936—1942), (Українського Національного Козацького Руху (1942—1945), отаман Запорізької бригади УВК Української Національної Армії.
| Іван Полтавець-Остряниця | |
|---|---|
 | |
| Народився | 26 вересня 1890 с. Балаклея, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія, тепер це Смілянський район, Черкаська область (за іншими даними с.Суботів, Чигиринський район, Черкаська область) |
| Помер | 17 січня 1957 (66 років) Мюнхен, Баварія, ФРН |
| Країна |  Російська імперія |
| Національність | українець |
| Діяльність | політик, офіцер |
| Галузь | політика[1] і військова служба[1] |
| Alma mater | Єлисаветградське кавалерійське училище |
| Знання мов | українська[1] |
| Учасник | Перша світова війна |
| Військове звання | полковник Армії Української держави |
| Партія | консерватор, монархіст-гетьманець |
| Конфесія | православний |
 | |
| |
Життєпис
ред.Дитинство. Юність
ред.Народився 26 вересня 1890 року в Балаклеї під Смілою (за іншими даними у Суботові біля Чигирина). Сім'я походила з давнього кубанського козацького роду. В ранньому віці втратив батька. Вихованням та освітою сина займалась мати — сільська учителька.
.jpg)
Військова кар'єра
ред.Закінчив Єлизаветградське військове училище. Служив офіцером у пішому полку на Кубані. Учасник Першої світової війни. «Був видатним офіцером, мав всі ордени, включаючи Георгієвську зброю»[2]. Мав звання підполковника царської армії.
Революція
ред.Один з організаторів української військової маніфестації у Петрограді у березні 1917 року. У жовтні 1917 року обраний наказним отаманом Вільного козацтва. Навесні 1918 року — близький соратник генерала П. Скоропадського, член створеної ним Української народної громади. Учасник гетьманського перевороту. За Гетьманату 1918 року — генеральний писар П. Скоропадського. З 1919 року — на еміграції.
Холодний Яр
ред.
|
… Десь на Канівщині, незабаром після відходу з Холодного Яру, знайшов свій кінець отаман Полтавець. При спробі переходу через Дніпро його і його поріділу банду було цілком знищено…[3] | 
|
Еміграція
ред.Всупереч заяві чекіста Пташинського, Іван Полтавець-Остряниця залишився живим. Наприкінці 1920 р. він знайшов притулок у Мюнхені. Незабаром — поруч з Павлом Скоропадським та Василем Вишиваним — він став одним із лідерів української монархічної еміграції.
У жовтні 1920 року створено філію Козачої ради Українського вільного козацтва в Берліні. До її складу увійшли Гнат Зеленевський, Крига та Полтавець-Остряниця (всього 9 осіб). «Філія постановила знов ушанувати Скоропадського гетьманським титулом, додержуючись при цім старої програми… Скоропадський відмовився, одначе, від всеукраїнського гетьманства, згодившись лише прийняти отаманство над вільним козацтвом[4]».
У 1920-х роках Полтавець-Остряниця познайомився з Альфредом Розенбергом. Підтримував з ним дружні стосунки. За неперевіреними даними, на Розенбергову пропозицію Полтавець-Остряниця вступив до нацистської партії.[5]
Полтавець-Остряниця намагався вплинути на керівництво Німеччини — лобіював українську самостійність, але у ході війни навіть обіцяна спочатку автономія України німцями підтверджена не була.
З 1942 р. Полтавець-Остряниця відійшов від політичної діяльності. Помер в Мюнхені у 1957 році.
Вшанування пам'яті
ред.У місті Черкаси провулок Філатова перейменували на провулок Івана Полтавця-Остряниці.[6]
У місті Первомайськ Миколаївської області вулицю Черняховського перейменували на вулицю Івана Полтавця-Остряниці.[7]
Видання
ред.- Полтавець-Остряниця І. Бог і єдина козацька нація. — Б.м. (Скитальщина) : Українське Козацтво — УНАКОР, 1933. — 92 с.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917 — грудень 1918 рр. / НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Ін-т східноєвроп. дослід.; Ін-т ім. В. К. Липинського; Редкол.: Пеленський Я. (гол. ред.) та ін. — Київ; Філадельфія, 1995. — 490 с. (ст. 83)
- ↑ Спогади чекіста Пташинського[недоступне посилання]
- ↑ Інформація українського посольства у Німеччині від 28 жовтня 1920
- ↑ Опис європейських ультраконсервативних рухів, зокрема й УНКТ[недоступне посилання]
- ↑ Проїзд Налісенський і вулиця Короля Данила — у Черкасах розглянули нові топоніми.
- ↑ У Первомайську без Патріотів: Достоєвського і Жуковського та ще деякі вулиці знову перейменували. Гард.City (укр.). Процитовано 10 грудня 2024.
Джерела та література
ред.- Іван Полтавець-Остряниця: отаман, якого й досі бояться українофоби / Програма "Ген українців" • 53 студія // ВІДЕО
- Коваль Роман. Іван Полтавець-Остряниця, наказний отаман Вільного козацтва // "Козацький край", 26.09.2012
- Осташко Т. С. Полтавець-Остряниця Іван Васильович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 362. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Іван Полтавець-Остряниця, наказний отаман Вільного козацтва. З книги Р. Коваля «Коли кулі співали», 2006
- Сайт Чорношличник
- Документальний фільм про Вільне козацтво.