За цей рік найбільші зміни в Майбутні сталися в тому, як зросла та сфокусувалася наша команда. Це той випадок, коли літня серія стратегічних зустрічей задала той ритм і напрям, за яким ми рухаємося вже пів року. Влітку ми знову спільно поставили собі питання та відповіли на них: «Заради чого ми всі разом працюємо?», «Для кого?», «Що ми хочемо, щоб відбувалося з дітьми в нашій школі та після неї?», «Які ідеї, ролі, процеси найкраще слугують нашим спільним цілям?» — відповіді не залишилися влітку на папері, вони досі «живуть» у нашій голові, мові, відчутті командної спільності, звучать як аргументи на внутрішніх дискусіях та постійно перетворюються на нові неймовірні ідеї та рішення. Тож що нового сталося з нами за цей рік?

Налаштували спільний фокус великої команди — сформулювали «спроможності», на які працюємо разом.

Заради чого існують Майбутні? Ми прагнемо, щоб в Україні зростало якомога більше вільних, освічених, дорослих громадян.

Що означає бути вільним, освіченим, дорослим громадянином? Ось декілька з багатьох відповідей, які ми спільно з викладачами сформулювали влітку:

• Вірити в Україну, мати оптимістичний погляд щодо майбутнього нашої держави та розуміти своє місце і свою роль у її розвитку.
• Включатися в політичне й культурне життя своєї громади: будинку, вулиці, району, міста.
• Розуміти себе, свої потреби, бажання, сильні сторони. Приймати себе, почуватися добре самим із собою.
• Чути інших, розуміти чужі потреби, кордони й інакші від своїх погляди.
• Готовність ризикувати, брати відповідальність, пропонувати свої правила гри. Впливати на те, щоби світ ставав кращим.
• Грамотно і зрозуміло формулювати свої думки усно й текстом. Вміти аргументувати свою позицію, ставити питання.
• Бути спраглим до дослідження, не зупинятися вчитися та вміти «прокачуватися» у своїх уміннях, знаннях і розуміннях.
• Бажати копати глибше, мислити складніше, не погоджуватися з першою простою відповіддю.
• Шукати помилки і проблеми в системі, у причинах і передумовах, а не знаходити винних.
• Довіряти іншим, домовлятися про спільне й захищати домовленості.
• Усвідомлювати історичну тяглість, глибину спадщини, спиратися на надбання минулих поколінь.
• Мати свій моральний, етичний і естетичний «компас».
• Бути здатним підважувати й переосмислювати свої переконання.
• Розуміти, цінувати і створювати красу.
• Мати досвід створення свого: фантазування, моделювання і втілення.
• Розбиратися в складних явищах, дивитися на феномени й ситуації з багатьох сторін, розуміти причинно-наслідкові зв’язки.

У дискусіях ми разом вийшли на ці формулювання і домовилися, що працюємо саме на ці речі. Ця базова домовленість — ґрунт для подальшої спільної творчості. Зараз ми разом із викладачами робимо наступний крок — створюємо нове в пошуках відповідей на питання: які заняття, інтегровані курси, матеріали, проєкти, майстерки слугують нашим спільним цілям? Що має відбуватися з дітьми в школі, аби дійсно сталися всі ці прекрасні речі, описані нами влітку?

Система вибору курсів

Цьогоріч викристалізувалася система, у якій усі курси діляться за рівнями:

• Базові, на які можуть зайти всі охочі. Вони працюють на те, щоби «перевідкрити» заново шкільні предмети, побачити красу дисципліни і відчути, що цікаво вивчати. Великий вибір базових курсів, з одного боку, дає змогу здобути необхідні для життя знання, а з іншого — зрозуміти, куди хочеться заглибитися.
• Поглиблені, для тих, хто хоче глибше розібратися з конкретною темою чи просто взяти складніший курс із якоїсь дисципліни. Щоб записатися на поглиблений курс, потрібно або обов’язково пройти курси простішого рівня, або пройти матеріали/підготувати завдання (на розсуд викладача).
• Хардкори для суперзацікавлених дітей, які готові читати першоджерела і складні наукові статті, дискутувати чи проводити «хардкорні» хімічні реакції.

Далі плануємо розвивати зв’язки між курсами та робити інтегровані курси — створювати можливість ще на етапі вибору курсів поєднувати, скажімо, «Історію України XX століття» з «Українським модернізмом у літературі» (на обох курсах йдеться про один і той самий історичний період), а, до прикладу, разом із «Квантовою фізикою» варто записуватися і на «Вищу математику».

Усім зацікавленим в нашій прогрмі пропонуємо продивитися анкету, яку заповнювали діти перед канікулами. Тут курси, які відбуватимуться в нашій третій чверті.

Виходимо з підлітками у світ! Ще глибше почали працювати з темами ідентичності, політичної історії та громадянського впливу.

Тема української ідентичності та громадянської освіти — один із центральних фокусів для нашої системи. Ми завжди прагнули працювати з формуванням світогляду громадянина — людини, що небайдужа до своєї країни і світу, обирає створювати зміни, свідомо й фахово бере на себе цю відповідальність.

Саме тому на відкритті навчального року ми поїхали в Бородянський район на толоку — допомагати розчищати наслідки російських обстрілів та окупації. Після цієї поїздки ми зрозуміли, що нам як спільноті важливо докладати ще більше зусиль, аби виходити поза межі тієї бульбашки, яку ми дбайливо створювали протягом років. Ми в школі багато працюємо над тим, щоб через розмови та дискусії виходити на усвідомлення себе в ширших системах. Але жоден із форматів не зрівняється з тим, коли ми на власні очі бачимо і взаємодіємо зі світом різності, справжності, несправедливості…

Після цієї поїздки ми захотіли знайти громаду, з якою можна створювати зміни разом — познайомилися зі старшокласниками із села Горенка, чия школа була зруйнована ще на початку повномасштабного вторгнення. Разом із нашими дітьми ми підготували триденну програму, яку наповнили різними спільними заняттями, активностями та форматами, аби діти з Горенки відчули власну спроможність змінювати те, до чого вони небайдужі всередині своєї спільноти.

Далі ми всією школою поїхали в Горенку, спілкувалися із сільським головою про можливість побудови бомбосховища, мріяли та розробляли з дітьми з Горенки концепт їхньої ідеальної школи. А під кінець програми ми запросили 6 молодіжних проєктів з усієї України, щоб дізнатися про те, як їм вдалося у своїх селищах та містах втілювати свої ініціативи в життя. Також ми запросили батьків наших учнів розказати про себе у віці 13–15 років: про що мріяли, як визначалися із вибором, про помилки та успіхи, про те, яким був цей шлях самовизначення…

Усі ці ідеї і проєкти про вплив на свою громаду/країну/світ ми поєднуємо із серією занять про Майдан. У визначні для Революції Гідності дати ми збираємося на обговорення з усіма нашими дітьми. Початок протестів, побиття студентів, диктаторські закони, лютий 2014-го — ми дискутуємо й дивимося на ці події з різних перспектив, ставимо нові питання, будуємо тяглість і зв’язок цих історичних подій із сьогоденням.

Нашою командою викладачів політології, права та історії ми почали рух до створення програми Майбутні з громадянської освіти, яку хочемо запропонувати іншим школам та освітнім проєктам — це наразі один з основних фокусів розширення нашої системи. Ми хочемо поширювати Україною ті сенси, формати й питання, з якими працювали останні роки.

Почали інтегровувати Поділ у програму Старшої школи.

У вересні нас у Старшій школі стало вже понад сотня, але наш простір не збільшився. Влітку ми мізкували, як же ж розв’язати цю проблему, аби поки не орендувати нових просторів, і згадали: «Навколо ж є Поділ!». Ми почали шукати, які круті простори і проєкти є навколо, склали цілу мапу й пішли з ними знайомитися. У результаті отримали не тільки простори для занять, спорту та шкільних подій, а ще й купу партнерств із неймовірними людьми і проєктами:

• Заколабились із майстернею HackLab, де діти реалізовують усі свої творчі ідеї в технічній галузі. На практиці досліджуємо електроніку, техніку монтажу й паяння, збираємо схеми, працюємо зі справжнім лабораторним обладнанням
• У керамічній майстерні «Homo ceramicus», створюємо власні керамічні вироби і пробуємо різні техніки моделювання форми й покриття.
• Зі школою електронної музики «Module Exchange» розбираємося в основах музичної теорії і вчимося самостійно створювати електронну музику.
• У креативному просторі CultMotive ми проводили курси з політології та історії, на які записується найбільше наших дітей, і це простір, який дав змогу реалізувати мрію зібрати Молодшу, Середню та Старшу школи Майбутні на різдвяному ярмарку.
• Наші партнери — Українсько-данський молодіжний дім, у якому на початку 2023 року ми проводили відкриті курси з політології для всіх охочих.

Відкрили Молодшу школу для дітей 5–7 років!

До вересня цього року всі наші діти з 5 до 12 років навчалися разом, а тепер у нас є Молодша школа! 25 діточок розпочали цей рік у новому просторі, де все — від чашечок до стільчиків — таке чарівне, «маленьке».

Уже буквально за 4 місяці помітили, як неймовірно команда «Молочних» працює з українською ідентичністю з наймолодшого віку. Діти обговорюють на ранкових колах історичні події, навіть Майдан (хтось із дітей потім навіть плаче вдома, що не був на Майдані під час тих подій). Малі час від часу проводять ярмарки зі зборами для військових та пишуть їм листи.

Помітили, що українська символіка неймовірно працює із цим віком — діти дуже щиро прив’язуються до кольорів нашого прапора. А дехто з малюків навіть після школи, коли помічає людину у військовій формі, підходить та дякує, дарує щось своє.

Нам неймовірно цікаво спостерігати і брати участь у тому, як ці діти будуть зростати в нашій демократичній системі з наймолодшого віку, дорослішати, переходити в Середню, потім у Старшу та випускатися.

Старшокласники запустили бібліотеку Майбутні

Бібліотека в нашій школі передовсім про спільноту, яка читає і цікавиться літературою, а також зацікавлена в тому, аби якомога більше підлітків починали читати. У цьому році в нас сформувалася крута команда бібліотекарів, які опікуються всіма поточними процесами, а ще постійно думають про те, як створити нові «точки входу» в читання для тих, хто навіть ніколи не думав, що це може бути цікавим чи цінним.

Ми провели першу цьогоріч бібліотекарську подію — літфест із трьома заняттями на вибір для всієї спільноти школи:

• Про те, як вибір шістдесятників впливає на нас зараз і що це був за вибір.
• Про готичну літературу та Лавкрафта.
• І про київську поезію, під час якого робили поетичну мапу міста.

Два заняття повністю розробили та провели підлітки-бібліотекарі.

У наступному півріччі плануємо розвивати наше маленьке бібліотекарське «медіа»; розказувати більше про літературні події в Києві, нові круті книгарні та улюблені подкасти про літературу; запрошувати письменників та літературознавців на події від бібліотеки; створити виставку та запустити читацький клуб. І заповнити всі-всі порожні полиці на стелажах, аж до стелі :)

А з великих мрій — промотувати читання «підліткам від підлітків» на всю Україну!

Запустили повноцінну онлайн-школу, 8–11 класи

Із цього року в нас повноцінно запрацювала онлайн-школа. Тепер у нас є 18 дітей, які живуть і вчаться цілком автономною, теплою спільнотою, а також ми поступово знаходимо нових «наших» батьків і дітей, та зростаємо. Здається, ми знайшли саме тих дітей, яким після років ковіду і війни найкомфортніше залишатися в онлайні, вчитися і будувати свою спільноту саме в такому форматі.

В онлайні в нас відбуваються свої неймовірні речі. Нові діти там найшвидше з усіх включилися в співтворення школи. Наприклад, знайшли собі викладача музики крізь цілий процес написання постів із вакансією, співбесід та пробних занять.

Обіймалися з усіма на спільному Різдвяному ярмарку

Вітаємо всіх з прийдешніми святами! Наступний рік буде кращим — завдяки ЗСУ.

Антон, закінчив 10-й клас.

— Як ти вирішив змінити школу?

На карантині дивився «Всеукраїнську школу онлайн», на якій було багато викладачів із Майбутні. Мені сподобалось, як вони пояснюють, тож я почав дізнаватися про школу — і ось, я тут.

Більшість проблем державної освіти я зрозумів лише тепер. Раніше я відчував, що щось не так, але важко було сформулювати, що саме. Проблема була не конкретно в моїй школі, а загалом в системі, яка не виховує в людях унікальність та індивідуальність. Прийшовши в Майбутні, я зрозумів, наскільки це насправді цінно та важливо.

— Які були очікування від Майбутні?

На момент мого знайомства із Майбутні я хотів визначитися, що робитиму після школи — куди вступатиму, на кого вчитимусь… Тоді я уявляв, що оберу для себе професію, якою аж загорюся, і пробудую свій план на подальші 30 років (чую тут відголоски державної школи). Зараз я визначився, куди хочу вступати, — це стала політологія у Могилянці. Дійшов до цього рішення без великого плану, а коли зрозумів, що саме політологію мені буде цікаво вчити найближчі 4 роки.

— Якими були перші враження від школи?

Пам’ятаю, як на презентації мене здивувало, що люди ходять босі в школі, сидять на підвіконні, а уроки починаються о 10. Думаю тоді собі: «О, клас, можна розслабитися та не ходити на заняття, тут же свобода!». Але, як я виявив потім, цінність школи не в цьому, а в тому, що тут є всі умови для твого розвитку — класні викладачі та простір, у якому розкривається вся індивідуальність.

— Що було важко? Які труднощі виникали за цей рік?

Із свободою, яка в мене тут з’явилася, було дуже легко. Мені здається, що я з самого початку грамотно нею розпорядився — просто не розслаблявся та ходив дійсно на всі пари. І це зовсім не важко — ходити на три цікаві пари в день. Проте, чесно кажучи, мені важко терпіти рефлексії (щотижневі збори класу). Вислуховувати проблеми кожного, розбирати їх, особливо, якщо вони мені неактуальні. Але розумію, що це дуже важливий процес, та, звісно, кожна людина може винести своє питання на рефлексію, де ми спільними зусиллями прийдемо до його рішення.

— Які зміни з тобою відбулися за цей час?

Взагалі, мені важко оцінювати, які зміни зі мною сталися, бо я по максимуму намагаюсь відчувати себе у моменті.

Проте, мені здається, що я почав сумніватися, — і це класно! Цим самим ти докопуєшся до якоїсь істини, а не зупиняєшся на одній із сходинок здобування знань.

Я взагалі забув про оцінки, і це так кайфово, коли ти зосереджуєшся не на їх зароблянні, а на навчанні. І тоді мотивація полягає не в оцінках, а в цікавих заняттях.

Мені стало навчатися в кайф. Наприклад, я став фанатом політології, якої раніше в моїй школі не було. На заняттях ми розбираємо свіжі новини з усього світу, а потім дивимось, як працюють різні політичні системи. І дуже прикольно, коли ці новини влягаються в ці системи та дійсно сильно пов’язані між собою. А ще я змінив ставлення до зарубіжної літератури і нарешті почав більше читати.

— Чим Майбутні особливі?

Викладачі та люди, з якими ти навчаєшся. З ними можна дискутувати на класні теми через те, що вони, ці люди, самі по собі класні — світоглядом та способом формулювати думки. Майбутні — це концентрація класних людей. А якщо вони не дуже класні, то за рік-два в Майбутні точно стануть такими :)

— Що для тебе означає демократична школа та в чому її відмінність?

Одна із основних відмінностей демократичної школи — це можливість впливати на процес навчання, якраз за допомогою рефлексій, наприклад ;) Це крутий інструмент.

І демократична школа — це не тільки про свободу, але й сильно про відповідальність.

Інтерв’ю з Антоном ми записували у кав’ярні на Подолі під час заходу сонця: «Рік тому я б не міг так насолодитися цим моментом та місцем, як зараз», — сказав він.

Даша, випустилася з 11-го класу

— Чому ти перейшла в Майбутні?

Я визначилась з переходом ще під час навчання у минулій школі. Багато моїх друзів йшли після 9-го класу і я теж відчула, що вже час щось змінювати.

Шукала більш зручну систему навчання, де мене не будуть змушувати щось вчити. Хотіла, щоб на уроках розбиралися важливі та корисні теми, які насправді знадобляться в житті.

Мама одразу після зустрічі-знайомства сказала, що готова віддавати мене в школу, якщо я впевнена, що готова до таких змін. Сама вона не хвилювалася, бо їй сподобались викладачі та сама освітня система.

— Чи було з чимось важко?

Перший час в школі мені було важко зі свободою, яка в мене з’явилася. Мені здавалося, що це «круто» — не вчитися, гуляти, грати в ігри, але потім я зрозуміла, що багато так втрачаю. Всі заняття, на які я ходила, були настільки крутими, що, приходячи додому, я ще шукала інформацію про ті теми, про які ми говорили з викладачами.

Несподівано для мене було легко переналаштуватися на систему без оцінок. Хоча я й звикла до того, що кожній моїй роботі давали оцінку — іноді необ‘єктивну та з якою я була не згодна.

— Які зміни з тобою тут відбулися?

Математика завжди була для мене нелегким предметом. В минулій школі я боялась її, бо якщо ти чогось не зрозумів, скоріше двійку поставлять, ніж ще раз пояснять. Зараз я змінила своє ставлення до цієї цариці наук, бо виявилося, якщо тобі нормально пояснюють, то все не так складно.

А взагалі, раніше мені було дуже важко казати людям «ні» — і люди навколо користувалися моєю добротою та щедрістю. Було незвично те, що тут про мене дійсно піклувалися: питали, як я себе почуваю або ж що думаю про минулий тиждень.

На даний момент, я точно можу сказати, що навчилась відстоювати особисті кордони та тепер не боюсь казати те, що правда думаю, та, в цілому, почуваю себе прекрасно.

— Як ти думаєш, що тобі дали Майбутні?

Мене навчили вчитися! Тепер я розумію, як розподілити свій час так, щоб не мучити себе, а якісно опрацювати та запам’ятати якусь інформацію. Ну і звісно, мені подарували близьких людей, з якими я хочу і далі пов’язувати своє життя.

P.S. Не бійтеся відкриватись чомусь новому та дайте своїй дитині шанс самостійно вирішити, що їй потрібно та цікаво вивчати.

P.S.S. Не можу сказати, в який момент це все відбулося, але зараз я випустилася і не уявляю, як це — не бачити п’ять днів на тиждень людей, які стали тобі сім‘єю.

Соня, пішла зі школи в останній семестр 11-го класу (але на випускному була з нами like a rock star).

— Чому ти вирішила піти зі школи за кілька місяців до випуску? Яким був цей вибір?

Фух. Я ніби прокачую стендап, бо уже говорила про це зі стількома людьми. Вирішила піти, бо в якийсь момент почала забивати на пари і не розуміла, у чому річ. Я ж приходжу в школу, де у мене купа класних занять, але немає чогось, що мене тішить. Коли виникла думка, що можу піти — була в шоці! Як? Я ж одна буду і як так можна? Потім довго ходила-думала, говорила багато з ким, і зрозуміла, що це має бути круто. Так, страшно, звісно, далі можуть виникати якісь проблеми, але я відчуваю, що завжди можу повернутися за підтримкою.

В умовах, які дали Майбутні, змогла подумати своєю головою і відчути натхнення щось робити. І йду, бо придумала, чим хочу займатися, куди вступати і для цього, чесно, не потрібно щодня приходити в школу.

— Про які умови ти говориш? Що такого в школі відбувалося?

Мені дали свободу. У мене була можливість не бути на заняттях, які не подобаються. Десь в коментарях на фейсбуці читала, що якщо дати дитині можливість, вона буде їсти фастфуд нескінченно. Колись я теж так написала б — якщо ви дасте мені 500 гривень і можна буде накупити на них чіпсів, я це зроблю. Я всі їх з’їм, я буду нескінченно їсти фастфуд, поки не помру! А виявилося, що мені це не потрібно. Не буду я їсти фастфуд до смерті. Я можу зупинитися.

Коли вперше почула, що в цій школі треба буде правила самим встановлювати, подумала: «Боже, яка маячня. Буде жах і анархія, дітей потрібно обмежувати, бо ми все ще не усвідомлюємо нічого». Думала так: дитинча має вчитися, правила створюються там «згори», це нормально, це правильно, у мене немає до цього питань. Я звикла вставати о восьмій ранку, йти до школи, сидіти там до четвертої, потім йти на танці, потім плакати над домашнім завданням, потім знову о восьмій ранку вставати. Можна сказати, мені навіть було у цьому комфортно, я звикла бути мурашкою, яка носить собі листочки і претензій не має. Може незгода десь і виникали всередині, але назовні не виходила.

А тут я стала втягуватися в обговорення, у розробку правил і почала робити для себе висновки, побачила, що ми можемо самі придумати правила, організовувати собі щось цікаве і справді вчитися. Ми ніби грали в доросле життя, а потім в якийсь момент я зрозуміла, що ні, ось воно! Це насправді не так складно. Я ходжу на уроки, але тому, що сама до цього прийшла. Не мені сказали вставати о восьмій ранку, а я приходжу в школу на урок, який мені подобається.

— Тобто, аби зрозуміти, що тобі потрібно, було важливо відчувати, що ти дійсно можеш вибирати?

Так, ти до цього приходиш зрештою сам. Я взагалі довго була дівчинкою-відмінницею, танцями займалася, вся така з себе спортивна. Коли прийшла в Майбутні довго приймала середовище, спершу хотіла тільки, щоб від мене відчепилися. У мене не було претензій до старої школи, не було претензій до нової школи, мені було все одно. Коли сказали, що я можу не приходити і пропускати уроки, я подумала: клас, дякую, нарешті від мене відчепилися. Трохи соромно було, але не сильно. Але потім я сама захотіла ходити на пари.

Я б сказала, що перебування в Майбутніх нагадує gap year (перерва у навчанні між школою та університетом, або між університетськими курсами). Середовище дозволило мені відрефлексувати внутрішні забобони, установки, подумати — а як я думаю? Чи справді я така?

Зі мною ще багато говорили. Мені, звісно, пощастило, бо і в старій школі була одна викладачка, яка мене витягувала і говорила зі мною. Але я тоді цього не цінувала й не сприймала. В Майбутні теж було спочатку дивно, що зі мною розмовляють, думала: «Мені сказали, що мене не будуть чіпати, чому ви розмовляєте зі мною?». Щотижневі рефлексії довго прогулювала, бо не розуміла, навіщо взагалі зі мною говорити? А потім побачила, що у цьому є сенс, це і фідбек, і просто спілкування з людьми! Стала інакше сприймати спілкування.

— Що змінилося?

Раніше вчителі, батьки були для мене «дорослими», які встановлюють правила і ніколи не помиляються. Якщо я чогось не роблю, це я — погана. Якщо домашку не роблю — я винна, бо лінива. Якщо мені не подобається, що говорить тато, ніколи йому нічого не скажу, бо, так, я образилася, але це ж я — погана, просто не зрозуміла чогось в його словах. А тут до мене дійшло, що можна з ним просто спілкуватися, розмовляти. Я загалом стала батьків бачити, раніше вони були ніби за затемненим віконечком. Зрозуміла, що вони теж думають, сумніваються, вони теж звичайні люди, які не встановлюють всесвітніх правил. Я можу засмучуватися, вони можуть засмучуватися, усі можуть сумніватися та помилятися.

Для людей, які це чують з боку, таке дивно звучить. Якби я рік тому почула те, що зараз кажу, мені б це теж здалося дивним — класно, але дивно. За своїми друзями зі старої школи бачу це, наприклад. Вони реагують так: «Окей, ладна, спілкуєшся з дорослими, клас». Не кажуть, що фігня, але їм це нагадує заморську тваринку із зоопарку — ніби бачать її, але забувають через день про неї. Треба наважитися прожити це, тут власний досвід ключову роль відіграє.

— А що плануєш робити далі, який план?

Хочу вступити в Шевченка на японську філологію. Ідеальний сценарій вступити, а потім поїхати за програмою обміну в Японію. Я in love з японською культурою, і мені добре давалися мови, тому все склалося. Дуже рада цьому всьому! Думаю, як круто, що я це придумала! Але потрібно «пахати». Зараз активно готуюся до іспитів, займаюся додатково англійською, українською, тести вирішую весь час. Трохи пізніше знайду собі ще репетитора з математики. Мені для філології не так критично потрібна математика, тому це почекає.

Але все може змінитися, і, сподіваюся, я до цього готова. У цьому прекрасність ситуації — я не спалюю мости, а ставлюся до цього рішення як до етапу. Ось зараз я так вирішила діяти. Якщо це, як смішно сказав Petro Chornomorets «довгий забіг не в ту сторону», нічого страшного, бо завжди можна піти іншою доріжкою. Мої рішення про те, куди вступати, вчити японську чи китайську, приймаю не на все життя, їх можна змінити в будь-який момент. Мені стало спокійніше жити від цього усвідомлення, батькам — не впевнена, але я взагалі в дзені : )

За мною не руйнується міст, він є десь позаду, але не факт, що я захочу повернутися. Обрізати кінці не зовсім правильно, сумніватися — правильно. Хоча мені не подобається слово «правильно» і вирази типу «все, я тепер знаю як правильно».

Я б сказала — бійся і пробуй. Дуже бійся, дуже пробуй. Щось хотіла сказати ще.. самсінг емейзінг, щось прекрасне.. ну якщо ця прекрасна думка прийде, я тобі напишу.

Тимур Демчук

Керівник напрямку корпоративних програм в Києво-Могилянській бізнес-школі, випускник Могилянки (політологія), засновник п’яти бізнес-проєктів, два з яких продовжують діяти. Розробляє стратегічні, соціально-політичні ігри. Викладає в Майбутні політикознавство.

Обираючи теми курсів, я дотримуюся балансу між цікавим і корисним. З 9–10 класами ми говоримо про простіші речі практичного спрямування: як взагалі діє держава? Які державні органи існують? Чого від них можна очікувати, а чого ні? Які взаємозв’язки, які можливості є — і в громадян, і в державних органів. Це потрібно, аби сформувалося розуміння, що ми живемо в державі і є невід’ємною частиною цієї системи. Тому нам важливо зрозуміти, як вона працює і хто на що впливає. Це така перша частина.

По-друге, кожного тижня присвячуємо частину заняття розгляду поточної ситуації й останнім новинам. Пробуємо проводити лінки між подіями й розуміти взаємозв’язки — які причини і передумови події, які її наслідки можливі? Пробуємо одразу в аудиторії прогнозувати. І класно, що за пару місяців можемо побачити — так і сталося, або відбулось щось інакше? Чому? Це дозволяє тримати руку на пульсі політичних подій і прищеплює звичку цікавитися новинами, а це, мені здається, непогана риса громадянина: цікавитися тим, що відбувається довкола. Але цікавитися не як обиватель, що заворожений подіями на рівні фактажу, а якраз дивитися трохи ширше. Чому подія сталася? Які причини? І які наслідки?

Пізніше, в 11 класі, пробуємо заглибитися на рівень глибше — в історію ідей. Намагаємося зрозуміти походження та первинний сенс таких понятть, як «держава», «ідеологія», «республіка», «монархія» і так далі. Це дозволяє нам краще орієнтуватися в ширших системах. І, відповідно, якісніше робити власні висновки, коли політики пропонують нові ідеї — бо ми хоча б розуміємо, яка палітра цих ідей. Коли заходимо в такі теми, у студентів і більш глибокі запити з’являються. Так, виник запит на курс політичних ідеологій. Ми не можемо розглянути усі ідеології в межах стандартного курсу, бо це занадто сильно фокусує на абстракції. Але якщо частина групи хоче у цьому (чи будь-якому іншому) питанні розібратися, ми це робимо, звісно.

Коли виникає інтерес до будь-якої теми, пробую показати, що вона не існує в вакуумі. Кожна з політичних ідеологій відшліфувалася в боротьбі з іншими, тож для глибокого розуміння теми потрібно пройти всі основні ідеології. Нам важливо побачити, як ідеології вплинули одна на одну, які обмеження і недоліки кожної з них? Чому ми не можемо побудувати ідеальний світ на базі лише однієї ідеї?

Ще одним елементом навчання в старших класах є розбір практичних класних кейсів інших країн. Наприклад, у якійсь країні відбулися (чи не відбулися) реформи і ми розбираємо цей процес, а ще накладаємо його на ситуацію в нашій країні. Якщо ми частково використаємо досвід Венесуели, Естонії, Ботсвани, Німеччини — що у нас може спрацювати? Чому?

Такий досвід дозволяє більш усвідомлено підходити до обіцянок, які пропонують політики. Дає зрозуміти, чому ми навряд можемо довіряти тим, хто пропонує «зробити як у Швейцарії» копіпастом. Бо розуміємо, що у кожної країни є свої політичні, історичні, філософські передумови, чому вона стала такою, як зараз.

В ідеалі, людина, яка виходить з нашої школи, готова жити політичним життям як громадянин.

Олена Соляник
Наукова співробітниця в генетичній лабораторії «DIAGEN», займається паразитологією, методами ДНК-діагностики. Читає лекції для лікарів і веде олімпіадну групу з експериментальної біології у Київському Палаці дітей та юнацтва. В Майбутні викладає біологію та хімію.

Я хочу, щоб на виході зі школи мої студенти мали за плечима не стільки біологічний фактаж, скільки могли оперувати своїми знаннями та знали, як шукати ті, яких бракує. Мали внутрішню біологічну логіку, щоб відрізняти науку від псевдонауки, аби не вестися на популярні, але не доведені речі. Аби у повсякденних ситуаціях вони могли зорієнтуватися, де знайти інформацію і як її обробити.

Теми обираємо разом з переліку тих, які є в моїй карті знань, але це не означає, що я закрита до чогось нового. Коли мені підкидають новий виклик, мені цікаво, як я з ним можу впоратися. Наприклад, я не збиралася давати фармацевтику в чистому вигляді, але завдяки питанням студентів, у нас вийшов окремий міні-курс на цю тему. І за кількостю питань, я бачу, що ця тема їх реально цікавить.

Віктор Мельников
Керівник навчальної частини у фізмат онлайн-школі Kebeta.school, випускник факультету кібернетики КНУ. Не поділяє людей на «технарів» та «гуманітаріїв», захоплюється вокалом та грою на укулеле, цінує досвід психологічних ретритів. В Майбутні викладає математику.

Теми з математики ми можемо поділити на кілька рівнів. Перший — теми, які бажано знати більшості людей. Це практичні штуки: вміння рахувати, множити, вираховувати відсотки — базові математичні знання.

Далі йдуть речі, які корисні: вміти зчитувати інформацію, яка подається математично, просторова уява, елементи теорії ймовірності.

Корисно вміти читати інформацію, яка подається математично, наприклад, у вигляді графіку — розуміти, що застосовували, щоб графік побудувати, і як тобою можуть маніпулювати за допомогою даних. У нас в Майбутні це входить в блок статистики. Вивчаємо, що таке середнє арифметичне, медіана і як можна маніпулювати на цих показниках, що таке кореляція і чому кореляція ще не означає причинно-наслідкового зв’язку. Дивимося статті з новин, в яких написано «вчені знайшли це», хоча насправді у статті йдеться лише про кореляцію, а до причин ще треба докопатися.

Просторова уява теж стосується речей, які вважають корисними. Вміння уявити, з яких геометричних фігур, наприклад, складається будинок, як на мене, знадобиться. У нас є заняття, коли ми вивчаємо стереометрію як таку — фігури та що з ними можна робити. Не так очевидно корисно, як рахувати гроші, але зрозуміло, для чого це потрібно.

До цього ж блоку я б ще відніс елементи теорії ігор. Тобто ті речі, в яких математика може зробити нашу картину світу трохи більш реальною і допомагає робити більш зважені висновки. На одному з занять, наприклад, ми працюємо з умовною ймовірністю — цьогоріч вираховували, яка ймовірність того, що ти дійсно хворий, якщо маєш позитивний тест на ковід?

Але, насправді, тих речей, які практичні-практичні та потрібні кожному, не так багато. Тож, коли ми говоримо про вибір тем, мені здається важливішим не те, що я хочу, а що учні хочуть самі. Іноді цей вибір мене навіть дивує — цьогоріч вони вибрали функції, хоч цю тему рідко обирають зазвичай, бо дуже вже нагадує «шкільну» математику. Але ми кілька занять добре над цим попрацювали. Почали з простого — лінійної функції. За допомогою неї визначали, що краще для різних професій: заплатити за навчання в університеті й отримувати більшу зарплатню згодом чи одразу піти працювати й отримувати якийсь дохід одразу? Вирахували, через який період люди з різними професіями компенсують витрати на своє навчання. Квадратичну функцію проходили на кейсі двох фармацевтичних компаній — рахували, яку ціну на товар фармкомпаніям поставити, щоб отримати максимальний прибуток.

Стандартна шкільна програма не інтегрується в наш курс, але щороку в 11 класі проходимо повний курс шкільної математики з тими, кому вона потрібна для вступу. Тож окремі теми, по типу тригонометрії, проходимо лише з тими, хто готується до ЗНО. До речі пам’ятаю, як в одному підручнику прочитав у самих авторів, що єдині, кому потрібна тригонометрія — це викладачі тригонометрії. Щось у цьому є :) Це не зовсім правда, але, дійсно, тригонометрія — це більш абстрактна сфера, потрібна для більш спеціалізованих професії, точно не історія звичайних уроків. Хоча наприкінці минулого року в 10 класі мені сказали: «Хочемо шкільну математику». Тоді нема питань, пішли розв’язувати. Якщо це цікаво, чому б ні?

Єгор Незабитовський
Кандидат наук, захистив дисертацію за спеціальністю логіка. Колекціонує вінілові платівки та рецепти різних культур світу.
Куратор старшої школи, його клас жартома називає Єгора «мать». Викладає логіку, філософію, історію музики та кулінарію.

І у філософії, і у формальної логіки, як на мене, головна задача — навчитися оперувати абстрактними поняттями, адже у житті часом нам потрібно виходити на більш абстрактні рівні мислення. Наприклад, коли зіштовхуємося з такими поняттями, як «любов», «розум», «страх», «мислення», «час» тощо. І хоч ми не дуже розуміємо, що це таке, намагаємося якось для себе ці поняття пояснити і за допомогою своїх пояснень малювати свою картинку світу.

Ми на заняттях розбираємося з цими поняттям, от для прикладу — час. Що таке час за межами фізики? Ми звикли ставитися до часу як до величини, яку можна виміряти, але на заняттях приходимо до того, що є ідея часу і вона тісно пов’язана з історією й історичним процесом, який вибудовується від людини. І тут ми природним чином виходимо на потребу розібратися з тим, що таке історичним процес? Як люди відчувають час і як по-різному до нього ставилися протягом історії? Так, виходимо на концепти циклічності, лінійність часу, чому ми вважаємо час зараз лінійним чи навпаки не вважаємо? І через такі питання ми також зіштовхуємося з різними точками зору щодо абстрактних понять — релігійним, філософським, історичним підходами. Тобто намагаємося вийти за межі свого суб’єктивного погляду та мислити трохи об’єктивніше.

Мене на заняттях часто питали: «А навіщо потрібні різні філософські концепції?». Їх реально хвилювало, що філософські концепції ніби ні на чому не побудовані, вони як річ-в-собі. Ми ж не можемо знайти для них доказів з реального світу, не можемо провести експеримент з категоричним імперативом, як на уроці хімії? І я завжди питаю: «А ви як думаєте?». Наприкінці курсу зробили висновок, що плюралізм філософських ідей дозволяє шукати відповіді на ті питання, на які наука не може відповісти. В чому сенс нашого життя? Чому ми любимо? Чому ми хочемо бути щасливими? Ми можемо, звісно, пояснювати ці категорії і з позиції біології, ту ж тему «щастя», але тут мені йдеться про щастя як про благо, кінцеву мету існування людства.

На логіці робимо схожі операції — тобто працюємо з абстракціями — але на цей курс ходять ті, яким ближчий більш науковий підхід (називаю його природничо-точняковим), бо на логіці ми оперуємо конкретними величинами і працюємо із зв’язками між ними. Якщо на філософії ми прокачуємо ерудицію, термінологію та смисли, то на логіці качаємо наш мозок як на математиці.

Для мене стало шоком, що старшокласники самі захотіли чисто формальну логіку. Запит виник на математиці, клас хотів хардкорних тем, потім на обіді заговорив про логіку, ще кілька людей почули про цн, сказали: «О! цікаво!». На рефлексії запропонував спробувати пару заняття і пішло-поїхало. Групі дійсно цікаво працювати з формулами, студенти кайфують від того, що реальність можна перевести у чітки структури з чіткими закономірностями. Загалом вони працюють з теоріями, які вивчають десь наприкінці першого курсу філософського факультету. І, до речі, у них виходить дуже круто. На тесті запропонував їм три формули, на це мені сказали: «Ну Єгор, ми хочемо хардкору». Додав задачі з зірочкою.

Якщо філософія — це про максимальний плюралізм, то логіка — про пошук точних шляхів руху нашої думки.

Леонід Горобець
Доктор біологічних наук, зооархеолог. Спеціалізується на птахах, працює в Національному науково-природничому музеї. Призер наукового слему, автор науково-популярних книжок та пабліку Стромата. В Майбутні викладає географію.

Є 12 основних тем, якими ми рухаємося з фізичної географії — лікбез, демографія, клімат, ресурси тощо. Є окрема тема небезпеки в подорожах — землетруси, паводки, вулкани: де вони є, де їх немає і що з ними робити. Ми розглядаємо, як усе пов’язано в одну систему. Не просто розбираємо окремішньо, наприклад, Північно-Атлантичне коливання чи Ель-Ніньйо Тихого Океану, а як вони взаємопов’язані та впливають на Україну? Наприклад, обговорюємо на занятті, що це літо якесь холодне, а в 2019 було спекотне. І далі розбираємося, що в 2019 році було Ель-Ніньйо, тому у нас було спекотно. Розглядаємо, як кліматичні зміни в Перу, наприклад, пов’язані з потеплінням в Україні. І це складається в цілісну картинку.

Я не художник, але вмію малювати. Мої роботи не є мистецтвом, хоч інколи на них знаходиться покупець. Мені вдається за допомогою пера і туші відтворювати об’єкти навколишнього світу: тварин, рослин. Спеціально ніде не вчився, просто малював на нудних парах в школі та університеті (їх було багато, тому малював часто). Це вміння корисне в науковій роботі, в популяризації науки та у викладанні.

Сімон Радченко

Аспірант, археолог та геоінформатик, літературознавець. Організатор просторів для взаємодії з культурною спадщиною, зокрема у «Новій Археологічній Школі». В Майбутні викладає зарубіжну літературу та історію музики.

Усі студенти різні й у кожного свої запити. З кимось потрібно дійти до точки, щоб ми взагалі щось читали, з кимось — щоб ми взаємодіяли з хорошим якісним текстом.

Починаємо з текстів, які студенти самі пропонують. Тобто спершу ми разом читаємо детективи, різні «Хроніки Нарнії», і старшокласники швидко розуміють: чим простіша механіка твору, тим менше ми маємо, про що говорити. І якщо хочемо, щоб заняття були цікавими, треба читати складні тексти. Об’ємніше обговорення відбудеться тоді, коли візьмемо щось культурно значиме. Після такого досвіду уже мене просять сформувати пул текстів, з яких можна обрати. Наприклад, кажуть: «Нас цікавить література ХХ століття», — і я накидую мільйон варіантів, з яких можна обрати.

Мені ж у літературі найцікавіше говорити про культурні процеси. Як література віддзеркалює те, що відбувається з людством, як вона змінюється та розвивається і за якими законами це відбувається? Цікаво зі студентами зрозуміти цілісну картинку літературного процесу як такого. Як це працює на парах? Ми обираємо текст, який групі буде цікаво прочитати, і розглядаємо його на двох рівнях: що він нам може дати з точки зору вічності, тобто морально-етичних тем, які нас хвилюють; і з точки зору місця цього тексту у світовому контексті та процесі. І коли таких текстів, як фрагментів мозаїки, набирається вагома кількість, ми з них формуємо спільну картину. Реально програми 2–3 років достатньо, щоб дати системне бачення. Починаємо з ХХ століття зазвичай, бо так студенти розуміють «навіщо це? як ми сюди прийшли?». І головне, вони мене постійно зіштовхують з новими текстами та ідеями, про які я раніше не думав, тож мені доводиться ці тексти для занять розколювати.

На останньому уроці цього року ціле заняття говорили про те, які тексти найбільш цікаво було обговорювати і побачили, що однозначно краще запам’ятовуються ті уроки, на яких ми експерементували з формою. Перед розбором «Метілі» Сорокіна ми з Єгором (Єгор Незабитовський, викладач філософії) запрягли об’єктно-орієнтовану онтологію. «Гамлета» Шекспіра розбирали англійською, розбиралися із структурністю поезії та зі структурою перекладу як такого — і те, і інше було складним та цікавим. Ближче до кінця року читали «Розенкранц і Гільденстерн мертві» (трагікомедія Тома Стоппарда) і я попросив групу провести урок мені. Дав завдання: «Що мені варто дізнатися про цей текст, щоб зрозуміти культурний контекст?». Почув, як вони уже самі аналізують, як показують цілісну картинку.

Історія музики у такому підході нічим не відрізняється. Починаємо з ХХ століття, моя стихія — історія року, контркультурної музики, і це теж система та частина культурного процесу. Тож ми можемо цей процес реконструювати, прослідкувати, за якими законами він розвивається. Просто разом з обговоренням ще слухаємо музику. Тут в учасників кафедри немає такої свободи вибору творів, бо вони банально не знають, що обирати. Тож ми йдемо за хронологічною системою. Відкриттям і для них, і для мене на цьому курсі стало, що на такому «неакадемічному» матеріалі ми можемо побачити системний розвиток культурного процесу і розвивати здатність мислити та аналізувати матеріал.

Саша Шевченко

Філологиня, що популяризує українську культуру без присмаку шароварщини і надмірної пафосності. Засновниця онлайн-школи НЕОН-ЗНОшний клуб, щоб допомагати старшокласникам складати ЗНО без стресу. В Майбутні викладає українську мову та літературу.

Мова для мене в першу чергу — це комунікація. Якщо людина вміє усно та письмово адекватно передати свої думки, тоді зможе багато зробити у будь-якій сфері. Бо загуглити апостроф можна, а загуглити, як сказати якусь фразу поки неможливо. Власне, моє бажання і ціль у тому, щоб люди могли усно і письмово себе артикулювати українською.

Якщо мова про літературу, мені важливо, щоб студенти могли розуміти те, що вони читають. Надто художню літературу, з її нашаруванням смислів. Хоч навіть звичайна публіцистична стаття потребує вміння зрозуміти, про що ти взагалі прочитав?

Моїм бажанням також завжди було змінити стереотипи про українську літературу. Хочу, аби людина виходила після 11 класу з Майбутні, знаючи, що на кріпаках українська література не закінчується. І той самий Шевченко цікавий, проблема у тому, що про найцікавіше у стандартній шкільній програмі ми зазвичай не говоримо. На своїх заняттях передусім показую живість і звертаю увагу на контекст.

Часто, коли старшокласники починають читати твір, можуть подумати спершу: «Що за жесть?». Але потім ми розбираємося: «Письменник жив тоді-то, а що у цей час відбувалося в світі? Чому саме така тема була для нього близькою та важливою?». Вмикаються міждисциплінарні зв’язки з історією, політологією, навіть з біологією та психологією — чому людина так себе поводить, що вона обирає і чому? Так складається загальна картинка і виникає розуміння, що в той час у світі було актуально писати про кріпаків, бо це були реалії часу — не міська тематика і Тік Ток, яких не існувало.

З українською літературою краще працює, коли заходиш через теми, а не письменників, бо старшокласники банально не знають, кого можуть обрати. Тому я спершу пропоную загальні теми — «революція», «особистість та соціум» і так далі. А буває, що з’являється інтерес до конкретного періоду, так сталося з Розстріляним відродженням та 20-ми роками ХХ століття. Їм просто була цікава тема й історичний контекст.

Спершу на кафедру з української літератури приходять любителі почитати, але потім поширюються чутки, що щось цікаве на ній відбувається. І студенти підтягуються. Для мене було класним відкриттям цьогоріч, коли дівчинка з 10 класу спонтанно прийшла на заняття кафедри «за компанію» з подругами, а ми читали «Одержиму» Лесі Українки, і після заняття вона мені каже: «Мені так несподівано сподобалося, я ще прийду!». Класно, що виникає бажання читати ці тексти без примусу. І коли з’являється природній інтерес, то й кафедра розширюється природним чином.

Традиційно перші тексти йдуть важко, бо є ризик помилитися з вибором. Потрібний другий-третій захід. Нормально, якщо якийсь текст не заходить, бо кожна книга має свій час та місце. Починаємо зазвичай з малих розмірів, з відчуттям «давайте спробуємо». Беремо маленькі тексти, динамічні, часто модерністські, які запам’ятовуються, і у групи виникає запит читати далі. Коли Валер’яна Підмогильного розбирали, наприклад, почали саме з новел, а не з його відомого роману «Місто». Винниченко дуже захопив новелою «Чудний епізод». А потім ми дісталися до романів: «Саш, а може ми щось більше почитаємо?».

На передостанньому занятті ми свідомо обрали читати «Інститутку» Марко Вовчок — по суті, історію про кріпаків. Але дійшли до цього тексту самі, бо стало цікаво на цю тему поговорити, з усвідомленням контексту. Тому що перед цим були прочитані Андрухович, Жадан, Дереш, цікаві модерністські речі з ХХ століття. Спершу має інтерес з’явитися, а потім можна і Сковороду почитати.

Коли на фінальному занятті року чую: «Шкода, що нічого з Шевченка не встигли взяти», — розумію, що моя задача виконана, бо рано чи пізно вони самі до нього прийдуть. Головне, що уже немає блоку.

Андрій Кобалія

Історик й журналіст. Двигун подкасту школи. Практикує біг та медитацію. History lecturer в Майбутні.

Мені важливо вийти на системне розуміння історичних процесів. У нас в Майбутні є ідея розкривати теми через питання й усі мої курси побудовані на пошуку відповідей на питання «чому?». Щойно ти починаєш думати через «чому?», складаються причинно-наслідкові зв’язки, бо твій мозок хоче знайти відповідь на питання. Саме цього мені дуже бракувало в звичайній академічній освіті в мої університетські роки.

Важливо знати наперед, на яку думку ти хочеш вийти з аудиторією і як саме? Коли є це розуміння, необхідно правильно сформулювати питання для домашки та сформувати кістяк питань до заняття. Коли працюю над темою для курсу знаходжу в ній 5–7–8–10 ключових, обов’язкових для розуміння теми, сенсів. Ці сенси перетворюю в питання, питання ж закладаю в домашку, яка є коротким сценарієм заняття. Це, скажімо, 3–4 взаємопов’язаних питання про період, який ми вивчаємо, — серед них завжди є питання «чому?», «як?», «навіщо?». І коли людина перед заняттям намагається відповісти на такі питання, вона собі їх присвоює, входить в тему.

Часто звертаюся до англомовного контенту. Англійська — це свобода обирати серед якісного і дуже якісного. Це набагато глибші і вужчі знання, абсолютно інший спосіб мислення. Використовувати матеріали лише українською означає свідомо обмежувати аудиторію, вдавати, що світ закінчується Україною. Насправді ж він величезний. І мені надважливо, щоб студенти це розуміли. Є й інша прагматична причина: рівень висновків і занурення в тему для занять в Майбутні потребує матеріалів такого ж рівня. Кількість текстів, відео, аудіо українською дуже лімітована. Хоч-не-хоч, до англомовного світу доведеться звертатися.

Інтерактивні формати — окремий спосіб прожити та присвоїти знання. Восени, наприклад, ми з 10 класом пройшли історію людства через три революції — когнітивну, аграрну і промислову — і на кожному занятті студенти відтворювали спосіб життя людей, які жили в той чи інший період.

Більшість шкільних тем ми з Наталкою Черепухіною, співавторкою Майбутні, розробили ще в 2019 році: це ті теми, без яких ерудована людина, на мою думку, не може вийти з цієї школи (інші історики, можливо, мали б іншу думку щодо тем і фокусів у них). Коли ми зі студентами проходимо тему, я думаю: що саме потрібно знати з цієї теми не історику? Що саме з цієї теми допоможе людині зрозуміти реальність довкола неї? Або допоможе вловлювати культурні коди, які вона зчитуватиме протягом свого життя, коли читатиме книжки або подорожуватиме, — це ж так само допомагає зрозуміти світ.

На уроках часто вдаюся до формату «у попередніх серіях». Наприклад, якщо у нас заняття з епохи Брежнєва на курсі з історії СРСР, я питаю: «А що ви про Хрущова пам’ятаєте?». Так бачу, хто що зрозумів, а що з попередньої теми треба ще раз проговорити. Важливо на початку заняття пов’язати ту епоху, яку розбираємо, з попередньою.

Тести у школі — це не спосіб оцінити студентів. Вони потрібні, аби кожен зміг пригадати ключові ідеї та побачити, що хто насправді засвоїв, а де слабкі місця. Мені як викладачу тести дозволяють побачити, хто що зрозумів. Після написання тесту разом обговорюємо питання: що вдалося, що ні. Рідко буває, що всі все ідеально знають, і це нормальна історія. Але якщо я розумію, що дві третини класу не розуміє, про що йдеться, роблю висновок, що потрібен інший підхід чи спосіб попрацювати з інформацією з цієї теми.

Максим Козлов
Художник, дослідник візуальної культури.
Викладає мистецтво в Майбутні та вводить історію мистецтва в діалог з сучасністю.

Суть наших занять — доторкнутися до творчої енергії. Думаю, що мистецтво фіксує, схоплює енергію у різних формах, неважливо, у вигляді зображення на полотні, скульптури чи в цифровому форматі. Тому важливо, по-перше, дати студентам можливість пробувати різні речі, взаємодіяти з дуже різними формами мистецтва, щоб зрозуміти: ось це мені близько, ось це мені цікаво, а це — не дуже. А по-друге, створити умови, щоб вчитися керувати власною творчою енергією, взаємодіяти з нею.

Ми почали рік з вивчення стріт-арту та монументального мистецтва: мозаїк, скульптур, які київські художники та мистецькі колективи створюють на вулицях. Дистанція з цими формами мистецтва у старшокласників уже мінімальна, вони ходять міськими вулицями та цікавляться контркультурою. Тож міський простір, зазвичай декорація для наших повсякденних дій, може стати галереєю. Так, у мене виникла ідея гри з пошуком монументального мистецтва на Подолі. Я скомпонував мапу з приблизними геолокаціями, де ці роботи знаходяться, і група їх шукала. Як у грі «Pokemon Go», тільки замість віртуальних створінь, ми шукали цілком матеріальні об’єкти мистецтва. Оскільки я сам до кінця не знаю, навіщо і про що ці роботи, запросив самих художників на обговорення після гри.

Мені здається такі досвіди найбільше допомагають перестати боятися «мистецтва» і почати ним цікавитися, питати себе: «А що ці художники_ці хотіли сказати? Про що вони кричать світові?». Так зменшується дистанція.

Після таких практик учасники кафедри мистецтва попросили мене детальніше зупинитися на теорії й пірнути в історію мистецтва, чим ми і займалися до кінця року. Пройшли імпресіоністів, сюреалістів, експресивних абстракціоністів, та решту основних художніх напрямів ХХ століття. Мені у кожній темі було важливо схопити і прожити зі старшокласниками основний нерв напряму, поєднати його з сьогоденням, міксуючи полотна Моне з візуальними образами, які вони можуть побачити в своїй інстаграм-стрічці, якщо це мало сенс на конкретному занятті.

Перше, що я роблю, коли ми починаємо новий напрям, питаю: що ви про це думаєте?

Загалом найгірше, що може з тобою статися, як мені здається, — вирішити, що ти вже все зрозумів.

А тут розказуємо, як прийшли до системи кафедр та як вона працює.

Яка програма у школі «Майбутні»? Які стосунки з загальноосвітньою програмою?

Ми пересвідчилися в тому, що механічне зазубрювання й відтворення інформації не дає навіть базових знань про світ та атрофує у підлітків бажання навчатися. Програма школи «Майбутні» — авторська, сформована нашими методологами та викладачами так, аби діти по завершенню школи знали базові, важливі для розуміння себе та світу речі з усіх напрямків, а заглиблювалися вже в ті, що цікаві кожному з них. У школі дитина проходить шлях від споживача інформації до автора свого навчального шляху.

Читайте детальніше, про те, як влаштований наш навчальний процес тут.

Учні нашої школи навчаються на екстернаті ЦДО Оптіма, де складають тести за офіційною програмою в онлайн-форматі, складають ДПА і ЗНО та отримують державний атестат. Наша школа не має ліцензію МОН, оскільки ми створюємо принципово інший освітній простір, в який немає сенсу інтегрувати офіційні вимоги.

Чи є в школі домашні завдання та контрольні? Як проходить оцінювання знань?

Оцінок як таких у нашій школі немає. Зазвичай до заняття викладач дає матеріали та кілька ключових питань до них, аби загальне обговорення було більш продуктивним. Це можуть бути статті, відео тощо. Але не всі формати занять передбачають самостійну підготовку.

Для нас важливо, щоб той базис, який ми пропонуємо, був зрозумілим і засвоєним. Тому після проходження теми чи циклу тем учні здають тест — індикатор того, чи достатньо ми присвятили цій темі часу, чи залишилися питання, до яких варто повернутися. Учні мають право перездавати тест декілька разів. Про здачі/нездачі куратори класів не повідомляють батькам, адже це не спосіб контролю чи покарання, а лише інструмент перевірки себе. Саме через відсутність стресу від оцінювання діти самі зацікавлені побачити, що пам’ятають, а що упустили і навіть просять більше тестів, бо бачать, як це допомагає зібрати цілісну картину вивченої теми. Часта практика — половину заняття писати тест, а іншу половину — розбирати його разом з викладачем, аби кожен міг поставити питання, якщо щось залишилося нероз’ясненим, і отримати фідбек про власну ситуацію. Це також дозволяє викладачу бачити реальну картинку того, що діти засвоїли, адже вони не приховують свої «сліпі» зони, навпаки — зацікавлені їх знайти і не бояться показати, що чогось не зрозуміли.

Чи готуєте ви до ЗНО?

Є різні стратегії складання ЗНО. Найпоширеніша — зубрити. В такому випадку (щоб скласти тести за трьома-чотирма предметами) цілком достатньо року або пів. Інший підхід — здавати ЗНО з предмету який тобі дійсно цікавий. Тоді за останні 2–3 місяці до ЗНО не складно завчити невелику кількість фактів, яких вимагає специфіка тесту. Команді школи ближча друга стратегія, однак, кожний клас обирає, як готуватися до тестів самостійно. В 11 класі у нашій школі діти уже самостійно формують свою навчальну траєкторію і можуть оцінити, скільки часу потрібно відвести на підготовку. Наші викладачі можуть готувати дітей до ЗНО.

Дивісться наш подкаст ЗНО: подвійне дно, у якому викладачі школи розбирають програму ЗНО.

Які правила є в школі «Майбутні»?

Головні правила — перебувати у просторі з 10:00 до 16:00 і складання тестів з нашої програми. І, звичайно, заборона палити на території нашої школи та знаходитися під впливом алкогольного чи наркотичного сп’яніння.

Усі інші правила ми створюємо спільно з дітьми. Щотижня збираємось на рефлексію, де обговорюємо проблеми і шукаємо способи їх вирішення. Учні бачать природні наслідки власних дій. Як розсипається заняття тому, що хтось запізнився, а хтось — не підготувався. Як не вдається нормально навчатись, коли в аудиторії брудно. Як впливає на всіх невчасні повернення з перерв, шум, гаджети і багато чого іншого. Так діти самі починають створювати правила, підтримувати порядок, а потім — обирати теми для занять і запрошувати викладачів.

Як проводяться заняття? І чим формат відрізняється від уроків у звичайних школах?

Технічно наші заняття — це пара тривалістю 1,5 години з короткою перервою. У день максимум три пари з перервами 30–45 хвилин між ними. Ідеологічно та методично наші заняття суттєво відрізняються від шкільних, адже наші учні — не споживачі інформації, а повноцінні співавтори навчального процесу. Через запитання викладача ми виходимо на дискусію на ту чи іншу тему. Багато що дізнаємося навпомацки, на практиці. Дуже рідко звертаємося до лекційного формату, аби надати базові знання, без яких якісна дискусія неможлива.

Старшокласникам нецікаво у школі. Насправді, більшість із них просто нічого не хоче. У вас не так?

Ми вважаємо, що бажання діяти, досліджувати світ та створювати щось нове — вроджене. Воно є у кожної людини. Дитина може нічого не хотіти, лише якщо її природнє бажання вже зламали у процесі «виховання». Наш простір створений для того, щоб поступово відновлювати цікавість до життя та до навчання. Як саме людина вчиться хотіти, ставити цілі та діяти і чому «підліток нічого не хоче та нічого не робить», детально розглядаємо на Школі для батьків — усі батьки наших вступників обов’язково проходять цю програму, аби ми всі разом рухалися в одному напрямку.

Якщо дитина не хоче навчатися, що ви робите?

Кожен новий клас переживає процес адаптації до нових умов. Найперше, що робимо, коли бачимо системні проблеми й надалі — говоримо. Чи співпадають наші цілі? Що йде не так? Що обидві сторони можуть зробити, аби вплинути на ситуацію? Домовляємося, пробуємо, знову говоримо, якщо ситуація не змінюється. У кожної дитини є система підтримки з куратора класу, ментора, вона також завжди може звернутися до будь-якого дорослого у просторі, якому довіряє. Разом з тим, якщо врешті-решт розуміємо, що наші цілі не співпадають і ми не можемо бути цінними одне одному, — не зможемо рухатися далі разом.

Як ви допомагаєте дітям визначитись із їх майбутнім?

Вважаємо найважливішим — відновити інтерес до вивчення та дослідження, думання, читання. Дати відчути різницю між навчанням заради зовнішніх вимог та завдяки драйву від власного інтересу. Переконані, що саме так формується внутрішня потреба вивчати світ і шукати, куди спрямувати свої час та зусилля, визначити, де і яку освіту хочеться здобувати далі.

Чи матиме дитина час на гуртки, спорт, позашкільні проєкти?

Учні обов’язково мають знаходитися у просторі з 10:00 до 16:00 з понеділка по п’ятницю, навіть якщо в конкретний день немає якоїсь пари. Після 16:00 діти вільні, але дуже часто залишаються у школі — на вечірні курси чи просто разом провести час.

Чим учні харчуються у школі?

Сніданок — наш спосіб зібрати дітей до початку заняття для неформального проведення часу та спілкування. Учні самі щотижня формують раціон, роблять закупи у межах шкільного бюджету. Класичний вибір — мюслі, хліб, сир, шинка, фрукти, печиво. На обід кухар школи зазвичай готує гарнір, м’ясну та вегетаріанську страву до нього, два види салату. Кілька разів на тиждень в обід є й перші страви. Можна завчасно замовити особливе меню, якщо дитина на дієті. Також у нашому просторі постійно є пластівці, чай та смаколики, тож діти ніколи не бувають голодні.

Куди вступають випускники?

Маємо вже два випуски і ось-ось випустимо третій. Усі, хто складав ЗНО, здали його успішно та вступили до українських і закордонних ВНЗ. Деякі наші учні після етапу «розшколювання» вирішили перейти на екстернат і поки нікуди не вступати — ходити на спеціалізовані курси, пробуватися у різних професіях і шукати себе. Ми тішимося за всіх :)

Які критерії відбору під час вступу?

Єдина причина, чому ми можемо не взяти дитину до нас — якщо ми бачимо, що не можемо бути корисними. Деяким дітям справді занадто важко навчатись в умовах, коли немає оцінок та ніхто не змушує працювати.

Школа «Майбутні», м. Київ, вул. Притисько-Микільська, 5 maibutni@gmail.com

Instagram — сторінка для підлітків, яку ведуть наші учні

Facebook — пишемо для батьків, анонсуємо події

YouTube — подкасти та експлейнери

TikTok — шкільне життя, подкасти, вечірні курси

+38 066 863 19 27 Валерій, комунікаційник

Системні зміни на третій рік роботи.

На третій рік існування старшої школи, ми знайшли баланс у нашій власній освітній системі. Тепер готові заявити — наша школа справді демократична. Хочемо детально розповісти про систему, яку створили.

Вільний вибір предметів

У нашій школі діти завжди могли обирати — знайомилися з картами знань викладачів, а потім голосували, які предмети весь клас вивчатиме якийсь час. І, звісно, обирали теми у межах дисципліни, за якими рухалися. Але два перших роки ми постійно зіштовхувалися з проблемою, що цілому класу з 18-ти дітей складно прийти до спільного рішення. Хтось завжди був незадоволений голосуванням та вибором більшості, звідси виникали усі природні наслідки: запізнення, шум на заняттях, непрочитана домашка, невключеність когось з дітей у спільний процес. І ці наслідки очевидні — чому хтось має хотіти вчити те, що він не обирав?

Більшість проблем зникли, коли ми перейшли на систему кафедр.

Кафедра — це група, яку організовують діти разом з викладачем, аби заглибитися у цікаву їм тему. Кожен учень сам наповнює свій тиждень — обирає, у яких кафедрах він бере участь. Тож тепер цілому класу не потрібно домовлятися про спільні для всіх предмети та теми занять.

Це рішення спрацювало на усіх рівнях — разом зі створенням кафедр зникли проблеми із залученістю учнів на заняттях. Зараз наші діти вчать тільки те, що самі обрали, і тому набагато глибше занурюються в освітній процес: пропонують викладачам нові теми, частіше просять у них тести, аби перевірити засвоєння матеріалу, сміливіше погоджуються на нові форматі або пропонують свої — походи в музеї та на мистецькі виставки, прогулянки історичним Києвом чи дослідження природніх ландшафтів. Невеликі, камерні кафедри стали простором, де діти вільно рухаються за своїм інтересом та кайфують від навчання. І найкрутіший результат — діти почали самі ініціювати створення нових кафедр. Ми домовились, що кожен тепер може зібрати групу із щонайменше п’яти однодумців, підійти до викладача зі своїм запитом та створити нову кафедру — так, крім звичних усім предметів, у нас з’явилися кафедри з поглибленої алгебри, політичних ідеології, історії музики, органічної хімії, японської культури та історії арабських завоювань. Уявіть, усі створені за ініціативою дітей! І ми на початку року навіть не могли передбачити, що учні захочуть вивчати саме ці предмети.

Потрібен час для того, щоб діти звикли до свободи вибору

Наші одинадцятикласники швидко адаптувалися до системи кафедр, у порівнянні з новачками: вони розслабленіше пробували і досить швидко стали ініціювати нові курси, бо уже мали досвід вибору і загалом більше довіряли школі. Натомість десятикласники на початку року або записувалися скрізь, переконуючи самих себе та інших на рефлексіях, що усі предмети «треба», або боялися навіть пробувати щось нове для себе, ніби не вірили, що потім можна відмовитися і вони обирають «не на все життя».

З новими дітьми до повної свободи вибору предметів ми переходили поступово. Ось так виглядав цей процес:

Спочатку — «басейн»: нові учні опинилися в системі, де немає примусу, оцінок, покарань та обов’язкової програми. Для них рік почався з серії зустрічей з усіма нашими викладачами та їх картами знань — переліком усіх тем, в яких на думку викладача важливо розбиратися кожній освіченій людині.

Далі — вибір за дітьми: після знайомства кожен міг обрати кафедри з тих предметів, на яких хотів вчитися. А уже на кафедрі діти разом з викладачем обирали першу тему і у такому діалозі з викладачем знаходили відповіді на свої запитання та задовільняли свій інтерес. Після завершення теми з’являлися нові питання — діти і викладач вирішували, в який бік вони будуть рухатися далі й обирали наступну тему, або ж давали запит на цілковито новий курс.

Так, поступово кожен «новенький» зміг відмовився від нецікавих йому кафедр та наповнив свій тиждень предметами, в які йому дійсно хотілося заглиблюватися. Бо імітувати інтерес у такому процесі неможливо — якщо не виникає нових питань, якщо щиро не цікавишся темами, які пропонує викладач, — просто випадаєш. А з часом розумієш, що відмовитися від нецікавого — безпечно і можна спокійно сконцентруватися на предметах, в яких дійсно хочеться розібратися.

А як у новій системі кафедр діяти куратору?

Традиційно розкладом занять займалися куратори класів — збирали запити дітей, щотижня оновлювали розклад для свого класу, домовлялися з викладачами. Але як куратору формувати розклад, якщо кожен у класі ходить на свої кафедри?

З цим питанням прийшли до Артема Сердюка, нашого доброго друга, експерта з гнучких методологій управління організацій. На що він сказав: «А чому б дітям самим не формувати собі розклад?».

Чесно, тут навіть наша відкрита до всього нового команда трохи «зависла». Але перші 30 секунд шоку швидко змінилися шоком-радісним-відкриттям. Ідея, з одного боку, нас лякала, але з іншого, ми добре розуміли можливі наслідки цього рішення. Лише уявіть, як може змінитися ставлення дітей до занять, якщо вони не просто отримують їх за своїм запитом, а ще й самі все організовують — вирішують з класом, куди поставити в розкладі, узгоджують час з викладачем. Це ж зовсім інший рівень залучення у процес та ситуація дуже природної відповідальності. Хіба легко буде передумати йти на пару, або запізнитися на 30 хвилин до викладача, з яким особисто домовлявся про заняття?

Більш за все ми хвилювалися за викладачів, бо розуміли, що у дітей на початку будуть затики. Але наші викладачі погодилися на тест-драйв такого формату, діти, хоч і з обережністю, вирішили спробувати також.

І все вдалося! За цей рік діти, методом проб і помилок, з нуля налагодили свій процес. Навчилися чути запити одне одного, враховувати можливості викладачів. Спершу вони пробували формувати розклад усім разом на загальних зустрічах, але кожного разу це забирало багато часу й енергії. Пізніше у класі природно з’явилися відповідальні за те, щоб розклад було сформовано — і тоді процес налагодився.

Наша Ріта поділилася, про що цей досвід був для неї:

«Це історія про те, щоб бути творцем процесів. Одна з основних ідей, яку пропонують Майбутні, — щоб ми перестали бути споживачами у навчанні й ставали його співтворцями. Для мене самостійне створення розкладу саме про це. Розумію, що я вчуся в 11-му класі й складаю розклад для всього нашого класу. Це дуже нетипова історія для школи. У звичайній школі максимум, що у мене було — день самоврядування, один день в році, коли діти проводили якісь заняття. Дуже “показушна” історія, яка нічого в собі не несе насправді. А те, що я роблю розклад — моя справжня точка впливу на сам учбовий процес. Ось. Ще можу сказати про рівень відповідальності — він достатньо високий. Коли стаються якісь факапи (десь щось незручно для викладача, наприклад), то відчуваю.. не думаю, що це правильно назвати почуттям провини, але я розумію, що могла б зробити краще. І це, мені здається, теж досить важливий досвід — усвідомити, що від мене залежать інші люди. Зі сторони класу чи викладачів за весь час ніхто мені не “пред’являв” за якісь завтики. Але у мене самої всередині виникає відчуття, що треба вибачитися, якщо я поставила пару когось з викладачів в той день, коли йому незручно, і він про це попереджав. Коли розумію, що не можу впоратися і розрулити усі накладки, мені допомагають Аня, яка займалися розкладом до мене, і Оля, кураторка класу. Відправляю їм те, що уже є, і разом добиваємо. Ще одна однокласниця Ліза пропонувала допомогу, до цього насправді ніколи не доходила справа, але відчуття підстраховки завжди круте».

За таким зворотнім зв’язком від дітей ми побачили, як система кафедр разом з автономією у створенні щотижневого розкладу поширили свободу вибору на весь навчальний процес. Тепер не уявляємо, як може бути інакше.

Які правила та рамки вкорінилися у нашій школі?

Ми чітко усвідомлюємо, що абсолютна свобода спричинює хаос. Саме тому у нашій демократичній школі завжди залишатимуться рамки.

Одна з незмінних шкільних рутин — це обов’язкова щотижнева рефлексія, на яку збирається весь клас для зворотнього зв’язку і синхронізації. Завдяки таким регулярним зустрічам команда школи та куратори класів можуть тримати руку на пульсі усіх процесів упродовж року — реагувати на запити дітей, підтримувати у складних ситуаціях, дізнавалися про відкриття, які вони робили на своїх заняттях. Наша система запрацювала та вкорінилася в тому числі тому, що ми постійно вели діалог з дітьми — створювали та рефлексували спільні рішення.

Незмінними, звісно, залишаються правила щодо речовини та алкоголю — знаходитися у стані сп’яніння чи зміненого стану свідомості у просторі заборонено.

Для того, щоб в школі з вільним вибором предметів дійсно відбувалося навчання, ми разом з дітьми встановили правило про мінімальну кількість кафедр, яку має відвідувати кожен учень — для 10-го класу це шість кафедр, а для 11-го — сім. Перед запуском системи кафедр ми запитали дітей: «як нам, школі, побачити, що ви дійсно у нас навчаєтесь?» У відповідь діти запропонували кількість кафедр, яку вони вважають достатньою для того, щоб справді отримувати цінність від навчання.

Зрештою, ми відчули, що у системі з цілковито вільним вибором предметів діти можуть не обрати деякі фундаментально важливі теми. Тому на другому році навчання пропонуємо дітям наші авторські курси гуманітарного та природничого напрямків, розроблені усією командою наших викладачів — це «Золотий фонд» Майбутні. Такий фонд курсів постійно розробляється, поповнюється й ми одразу пропонуємо дітям нові розроблені теми. Цього року, наприклад, досліджували теми ідентичності, свободи та відповідальності, нерівності.

Діти стають співавторами школи через участь у реальних проектах.

Ще влітку комунікаційна команда школи ламала голову над тим, якою має бути наша сторінка в інстаграмі. Ми розуміли, що інста має комунікувати з підлітками, але як, що і навіщо? «Якщо не знаєш, що постити для підлітків, спитай у них», — подумав наш комунікаційник і запропонував декільком дітям з 11-го класу вести сторінку школи. З нашою підтримкою почали з’являтися перші контент-плани, зустрічі, обговорення, ідеї, тексти та віжуали, наші учні почали комунікувати з підлітками «ззовні».

Поступово команда інстаграму ставала все більш самостійною і в якийсь момент поставила нам питання: «Що і для чого ми комунікуємо? Куди це веде?». Як завжди ми запропонували їм знайти відповідь самотужки, бо самі її не знали :) — і вони її знайшли! Діти захотіли, дослівно: «ділитися нашою освітою з тими, хто не вчиться у школі Майбутні». Ми створили таку можливість — домовились, що кожен учень за бажанням може створити з нашими викладачами вечірні курси та просувати їх на зовнішню аудиторію. І процес пішов — діти разом з викладачами обрали теми, в які вірили, розробили програми курсів, подбали про фінансові питання, спланували промо-кампанії й почали набирати учасників через розвинений ними ж наш інстаграм.

Ніхто до кінця не знав , що з цього вийде, а вийшло аж 7(!) набраних та реалізованих вечірніх курсів. Усі прибутки з курсів команда вечірніх курсів частково поділила між собою, а решту інвестувала в просування своїх наступних курсів. Цей успіх став переламною точкою для подальшого розвитку проєкту — інші діти в школі побачили, що це можливо — створювати цінні, круті курси для підлітків та ще й при цьому заробляти свої перші невеликі гонорари.

Тож взимку команда вечірніх курсів поповнилася новими охочими спробувати, а в квітні стартував вже другий сезон вечірніх курсів. Зараз бачимо, як цей проєкт поступово захоплює все більше і більше дітей, до нього долучаються десятикласники — і ми щасливі, бо тепер наш простір живе й бурлить майже щовечора, а діти включені у проєкт, який має реальну цінність для людей поза школою.

Ми переконалися, що для успіху та правдивості будь-якого шкільного проєкту важливий зворотній зв’язок від ширшої за школу реальності. Тому вивели для себе таку формулу стосовно проєктів — або ми підтримуємо ідеї, які природно йдуть від дітей, розвиваємо, даємо зворотній зв’язок, вчимо; або ж пропонуємо долучатися до реального проєкту школи, даємо випробувати свої сили та взяти підйомну на даний момент долю відповідальності, аби рухатися далі та зростати разом.

У будь-якому разі діти не залишаються зі своє свободою насамоті. Підтримка та відчуття емоційної безпеки для кожного принципово важливі. Це коли ти чогось не розумієш чи не знаєш, і тебе не принижують, а навпаки — підтримують і допомагають. Тільки за умови відчуття безпеки, за наявності точок опори, у дітей з’являються сили пробувати, зустрічатися з природними наслідками своїх дій, переосмислювати досвід і спробувати знову. Ризикувати. Реалізовувати найсміливіші ідеї. Розвивати спроможність впливати на систему, в якій знаходишся, і відтворювати цей досвід будь-де, уже за межами школи.

Ну і окремий вид щастя для команди, бачити, як у нашому просторі з’являються все більше нових крутих речей, до яких ми навіть не торкалися :) Від осмисленого тексту з висновками одного з занять до вечірнього курсу з політики, на який реєструється 17 учасників не зі школи, і так далі.

Коли ми створювали нашу школу 3 роки тому, обрали для себе ключові принципи, на які орієнтувалися в усіх перетвореннях та експериментах:

• суб’єктного ставлення до дітей як до особистостей з власними потребами, інтересами, мріями та готовністю взяти відповідальність за збереження рівноправного, вільного, безпечного простору, в якому хочеться навчатися;
• свободі самостійно приймати рішення та бачити природні наслідки своїх дій;
• підтримці та менторству для дітей через відкритий діалог, а не «наставництву» чи вказуванню, як було б правильно;
• зрештою, спільному з дітьми створенню усіх правил шкільного життя, з можливістю для кожного відчувати свій вплив на те, що відбувається з ними у школі.

Бачимо, як усі принципи, в які ми віримо, вкорінилися у наших практиках і вже дають відчутні результати. Діти вільно обирають теми та предмети, кайфують від навчання, самостійно формують розклад та стають справжніми співавторами простору, беручи участь у реальних поточних проєктах та створюючи свої власні.

Наша старша школа міцно стала на ноги і саме тому ми відкриваємо молодшу школу та 9-й клас з наступного року. Напишемо, що у нас вийшло через рік :)

З чого ми починали? Рефлексії за перші роки роботи можна прочитати тут.

Школа «Майбутні», м.Київ, Притисько-Микільська, 5

Instagram — сторінка для підлітків, яку ведуть наші учні.

Facebook — пишемо для батьків, анонсуємо події.

YouTube — подкасти та експлейнери.

TikTok — шкільне життя, подкасти, вечірні курси.

Відкриття старшої школи — результат 6 років роботи з підлітками. А перші півроку роботи з 10 класом — бурхливий процес переосмислення власних концепцій та ідей. Тепер ми готові поділитись першими висновками.

Автор власного життя, а не споживач готових рішень

Наша головна амбіція — створити умови, в яких діти стають творцями процесу навчання, власного життя і, згодом, правил для ширшого світу.

Але як цього досягти? Вони звикли, що за них вирішують, їх ведуть і контролюють. І роблять це не лише вчителі, але й батьки, якими б ліберальними та прогресивними вони не були. Бо бояться за їх майбутнє і майже завжди знають як «краще». Триває це довго, і коли нарешті дорослі наважуються відпустити через певні обставини або конфлікти, вони переконуються, що діти не вміють жити в умовах свободи.

Якщо ж дітям не дати можливість навчитися розпоряджатися своєю свободою — вони стануть ідеальними споживачами чужих думок та ідей, готових рішень, чужого життя.

Це підтвердив і наш досвід цьогорічної школи. Дітям страшно помилятись. Бо вони ніколи не мали змоги 10 разів невдало спробувати і у відповідь не почути лайку, розчарування або засудження. Вони відчувають гостру необхідність у підтримці та схваленні кожного маленького кроку. Тому кидають все після найменшої проблеми чи критики, або й взагалі не беруться за проекти. Їм потрібно багато часу і свободи, щоб навчитись діяти так, як вони ніколи не діяли.

Тому дуже важливо знайти баланс — надати їм максимальну кількість спроб та можливостей користуватися свободою і при цьому не нашкодити собі, та підштовхнути поступово вчитися критично оцінювати свої ідеї.

Свобода нічого не робити — не лише спосіб дати дитині відпочити чи дозволити понудьгувати. Насправді, коли дитині стає нудно — вона починає рефлексувати і вигадувати. Нарешті вона перестає виконувати неусвідомлені задачі: не біжить з одного уроку на інший, потім до репетитора, а потім до домашки і нарешті — до соцмереж або комп’ютерної гри. Вона починає слухати себе і врешті знаходить нові захоплення, людей для спілкування та розвитку, береться за власні проєкти.

Свобода і порядок. Розклад. Правила. Відповідальність

Тема обмежень і правил — одна з найскладніших. Її важко розглядати з батьками на Школі батьків, з нею складно у Школі викладачів.

Ми переконані, що встановлювати правила згори — неправильно. Адже за такої схеми діти стають об’єктами впливу і не практикуються у свободі вирішувати та брати за них відповідальність.

Чужі, нав’язані правила неодмінно порушуються. Згадаймо, ми ж самі докладаємо немалих зусиль і шукаємо всі можливі способи обійти правила, в які не віримо, — меддовідки, військкомати і паспортні столи тому приклад.

Якщо ж цілковито прибрати всі правила, діти дуже швидко починають страждати. Їм різко не вистачає структури. Вони самі просять створити внутрішній порядок. Такий запит — прекрасне підґрунтя для того, щоб включити їх у розробку системи не чужих їм правил.

Ці правила можуть стосуватись усього — і навчального процесу, і поведінки у просторі «Майбутні», і навіть таких суто побутових речей, як миття власного посуду після обіду.

Партнерські проєкти. Зворотній зв’язок від реального світу

У нашій школі ми відмовились від класичної концепції проектної роботи, коли викладачі призначають дітям завдання та конкретні умови його виконання. Бо не хочемо змушувати їх працювати з далекими ідеями, відірваними від життя завданнями, виконувати проект заради виконання проєкту. Ми хочемо щоб вони САМІ обирали теми, які для них важливі, знаходили в них сенси, думали для чого і для кого їх проекти, створювали та діяли самостійно.

Тому ми вирішили діяти в інший спосіб: запропонували долучатися до реальних проектів, якими займаємось самі і надали їм свободу у виконанні конкретної їх частини.

Наприклад, цього року команда «Майбутні» у партнерстві з видавництвом «Маміно» займалась виданням книжок філософа Оскара Бреніф’є в Україні та проведенням семінарів в Києві. Непомітно та несподівано для нас частиною команди стали діти. Наш учень Пєтя допомагав перекладати книжки з французької, а група учнів долучилася до розробки візуального стилю для приїзду Оскара. Дехто став волонтером під час проведення заходів. І відповідно, всі вони були частиною великого проєкту.

І тепер оцінку власних дій діти можуть отримувати кожен день — відгуки реальних людей про організацію філософських семінарів чи перекладу книги.

Наступного року ми хочемо реалізувати більше подібних проєктів і через них подарувати нашим дітям можливість спробувати себе у тих сферах, які їм цікаві.

Залученість. Колективні справи. Атмосфера

Один із найбільш вдалих і теплих проектів, який вдалося втілити з нашими учнями у цьому році, — це конструювання публічного простору у внутрішньому дворику «Майбутні».

Після кількох місяців роботи школи діти виявили та систематизували усі недоліки двору: недостатню кількість місць для сидіння, можливість несанкціонованої парковки та недостатню кількість рослин. Декілька дискусій подарували нам певне рішення, яке ми з радістю втілили за допомоги архітектора Сергія Ковальова. Тепер у нашому дворі є платформи для сидіння та кадки з ялівцями. А ще гості-подоляни, що заходять на каву :)

Актуальність. Реакція на події у світі

Як зробити так, щоб знання не здавалися зайвим тягарем, а здатність аналізувати та обдумувати не видавалася непотрібним заняттям?

Яким чином теми, над яким працюють у школі, можуть залишатися актуальними та сучасними? Один з наших варіантів відповідей на ці питання — це заняття-реакції на події у сучасному світі:

• Світ обговорює останню промову Дональда Трампа, вона ж розбирається на занятті з англійської.
• У США проводять запуск останньої версії супутника Falcon 9, а на фізиці відбувається аналіз його конструкції та принципів польоту.
• У Facebook набирає поширення стаття про причини міграції українців з батьківщини. На політології її розбирають на наявність маніпуляцій і знаходять п’ять маніпулятивних прийомів у тексті. Далі обговорюють, чи усвідомлює автор те, що здійснює маніпуляцію.
• Режисер Олег Сенцов починає голодування, в школі відбувається перегляд фільму про судовий процес над ним. А згодом дискусія про взаємозв’язок мистецтва, політики та особистого життя.

Рутина VS Зацікавленість

Коли ми прибираємо всі методи примусу та тиску, залишається єдина причина щось робити — власна цікавість або потреба. Але, щоб набути деякі навички — грамотно писати або зрозуміти алгоритми, за якими розвивається світ та людина, необхідно робити зусилля та займатися рутинною практикою. То як знайти баланс між цікавим і «занудним» у навчальному процесі?

Звісно, заняття у школі можна зробити цікавими за допомогою харизми викладача та якісно підібраного контенту. Але такий підхід знову перетворює дітей на споживачів освітнього продукту. А це суперечить нашій ідеї.

Ми користуємося декількома способами, аби зберігати цей баланс. По-перше, щотижнево рефлекуємо та практикуємо усвідомленість. Разом ставимо індивідуальні цілі, розбираємо, що треба зробити чи вивчити, щоб їх досягти. А через тиждень аналізуємо, що вдалося втілити. По-друге, ми постійно ведемо менторські індивідуальні розмови з кожним учнем. І нарешті — спільно плануємо усі важливі для школи процеси, ставимо собі задачі як команді і виставляємо реченці.

Альтернативна діяльність і менторство

У новому семестрі, озираючись на здобутий досвід, у школі «Майбутні» з’являться нові можливості:

• Альтернативні активності безпосередньо під час навчального процесу (зовнішні проєкти, консультування викладачів щодо персональних проектів тощо);
• Вечірні курси як спосіб спробувати якнайбільше та відчути своє;
• Індивідуальна менторська підтримка — чек-поінти, які допомагають краще зрозуміти свої потреби та амбіції розробити особистий план їх задоволення.

Що змінилося за рік?

Правила. Рамки

Свої перші півроку Школа «Майбутні» працювала без будь-яких жорстких правил, санкцій і покарань. В результаті на першій рефлексії нового навчального року ми отримали свідомий запит від 11-го класу — врешті-решт створити правила! Без них діти перебували у стані розгубленості, постійно відчували небезпеку, що цінний для них простір руйнується. А самі вони не можуть зупинити цей процес.

Ми отримали радість від великого виклику — придумати, якими мають бути правила і санкції за їх недотримання. Такі, які б допомагали забезпечувати важливі для нашого середовища процеси. І при цьому не позбавляли дітей свободи вибору — однієї з найбільших цінностей, у які ми віримо.

Вигадували ми їх довго, боляче і разом.

Ми розуміли, що будь-які правила мають підтримувати ідею, що нас об’єднує. Тому почали з питань «Навіщо ми тут, саме у цій Школі?», «Заради чого ми разом?», «Що нас об’єднує?». Ці відповіді стали частиною меморандуму школи, який ми підписували з дітьми. Наступним кроком був пошук правил і санкцій. Тестування різноманітних систем контролю за їх виконанням.

Ми домовлялися, ухвалювали та приймали рішення разом. Незважаючи на те, що у цей процес були залучені усі, виявилося, що дотримується правил краще 11 клас — тобто ті, хто мав досвід взаємодії з нашим простором в момент його життя майже без будь-яких обмежень. Напевно, саме тому, що вони відчули на собі природні наслідки життя без правил, сьогодні у них менше внутрішніх сумнівів стосовно важливості їх дотримання.

Лукавством було б сказати, що наш 10-й клас на контрасті виглядає, як затятий правопорушник. Зовсім ні. Правил не багато. Вони стосуються лише запізнень, пропусків та гаджетів. І виконувати їх неважко. Проте завжди відчувається тонка різниця між людьми, які до цієї ідеї йшли самі, та тими, хто прийняв як частину нового середовища.

Діти чутливо реагують, коли дорослі не виконують правила

На рівні здорового сенсу — це логічно. Але на практиці викликає деякі труднощі. Діти усвідомили, що не мають запізнюватися та вигадали систему, яка допомагає їм за цим слідкувати.

Але скоро зрозуміли, що викладачі лишилися поза цією системою. Хоча вони теж мають помітну проблему з запізненнями. Як бути з викладачами? Як прийти до усвідомлення, що кожна дія і невиконання правил не тільки дітей, але й викладачів має вплив на наш загальний результат? І як налагодити систему так, щоб вона працювала справедливо для усіх учасників системи?

Діти не люблять, коли їх час витрачається даремно

Питання навіть не в тому, що їх час витрачається даремно. Діти віртуозно вміють цьому протидіяти та відволікатися на більш важливі для себе справи. А в глобальному відчутті, що час даремно витрачається день за днем.

На початку життя нашої школи ми відмовлялися від жорсткої модерації загальних зборів та рефлексій. Давали дітям час домовлятися стільки, скільки потрібно для прийняття рішень. Як наслідок, рішення приймалися довго і з нервами. Так, вони вчилися вислуховувати один одного. Часто зривалися на звинувачення і вважали за необхідне сказати абсолютно усе, що приходить у голову. Вони витрачали на це купу енергії. І дуже засмучувалися, що щоденні проблеми розтягуються у часі, а рішення не знаходяться. Після 4 місяців такої роботи нам здається ми трохи просунулися, бо бачимо що:

• Діти навчилися відрізняти власні емоції від конструктивних ідей, що можуть допомогти вирішити проблему
• У них з’явився запит вдосконалити свою здатність чітко та коротко висловлювати власну думку
• Учні почали слідкувати, щоб на загальних зборах були люди, які можуть скеровувати дискусію у конструктивне русло. Почали намагатися не відволікатися на вторинні, менш важливі речі
• Вони самі стали пропонувати та практикувати різні способи прийняття рішення. Наприклад, ставити чітке запитання чи висловлювати ідею та виносити її на голосування. А відтак — відсікати непродуктивні балачки
• І врешті, наші учні відчули радість, коли в них уперше вийшло швидко вирішити важливе питання та прийти до згоди всім 25 учасникам процесу. Важливе відчуття цінності часу і реальних дій та рішень у власному житті.

Внутрішні тести, навіть без оцінок — знову стрес

У школі «Майбутні» ми не ставимо оцінок. А наші тести — зазвичай розгорнуті питання, що не мають однозначних відповідей та провокують дітей помислити, або заглибитися в тему дослідження. Ми багато разів обговорювали з дітьми мету тестів: їх відповіді на запитання — це шанс ще раз розібратися у матеріалі. Саме тому вони можуть їх «перескладати» більше ніж один раз. Для викладача ж результат дітей — привід переосмислити свою програму, заняття, формати, додати годин на вивчення теми чи порозмислити про її актуальність.

Попри таку систему тести все одно лишаються стресом для нашого 10-го класу. Тим, що хочеться скоріше здати і забути. Діти приховують їх результати. І просять, щоб розбір відповідей і проблемних місць завжди проходив анонімно. Ми розуміємо, які у цього можуть бути причини: від внутрішніх страхів до досвіду навчання у звичайній школі. І маємо робочу гіпотезу, що збережене негативне ставлення до тестів може змінити тільки час. Дітям потрібен перехідний період для усвідомлення, що навчаються вони не з примусу. А через вибір.

Зовсім інше ставлення має 11-ий клас. Під час однієї з останніх рефлексій він шокував нас проханням ввести більше тестів. Не тільки після кожної теми, а ще й більш загальних, наприклад, за семестр. Аргументують таке проханням бажанням розуміти, з чим вони йдуть зі школи, що варто освіжити в пам’яті і над чим ще попрацювати, поки у них є можливість взаємодіяти між собою та з нашими викладачами. Вони не хочуть втрачати. Не хочуть через те, що відчули для себе цінність.

А ось, що сказав наш учень Костя під час індивідуальної розмови: «Можливо, це через хороших викладачів, можливо, інкубаційний період пройшов… Але я ловлю себе на тому, що в мене з’явився страх пропустити урок. Тому що здається, що так я пропускаю щось важливе. Я старався завжди приходити, навіть якщо погано себе почував».

Нам щастить продовжувати бачити чудові перетворення. Через те, що в дітей відродився природний інтерес до навчання, вони почали читати. Наприклад, наш Єгор зацікавився фізикою і тепер зачитується Хокінгом. А Костю драйвлять складні взаємозв’язки між дисциплінами, розвиток суспільства. Задовольняє він свою цікавість сторінками «Рушниці, мікроби та сталь. Витоки нерівностей між народами».

Від чого страждають викладачі? Взаєморозуміння з дітьми

Однією з найбільш складних проблем школи як системи — знайти баланс у задоволенні потреб і бажань учнів та викладачів. Це велика тема для дискусії і проблема, яка навряд чи має просте рішення.

Не завжди все те, що викладач готовий і хоче дати, діти готові з радістю прийняти. Інколи через проблеми в колективі. Інколи через загальну втому. Причин може бути безліч… Рідко який викладач може через це не засмучуватися. Ми впевнені, що це та проблема, яку неможливо вирішити правилами. У таких ситуаціях потрібні щирі розмови, пошук взаєморозуміння, точок перетину. Наш досвід приніс нам декілька спостережень та інсайтів:

• Ми відкрили для себе особливу радість, коли викладач може відкрито розказати про свій сум та теншин дітям. Без злості, роздратування чи звинувачень сказати, що турбується через те, що заняття проходять невдало, чи не знаходиться хороший формат взаємодії. Діти тоді розуміють, що у сторони навпроти теж є почуття, потреби. Розпач через те, що не виходить виконати свою місію та принести дітям цінність. І у відповідь вони часто починають допомагати — підкидувати ідеї можливих занять. Працює це не тільки у випадку «неприйняття» дітьми викладача або предмету. Але і у випадку особистої проблеми викладача у конкретний день. Якщо, наприклад, чесно сказати дітям, що прийшов до них після неймовірно стресової події і тому важко сконцентруватися, вони з розумінням подарують тишу. Не будуть зриватися на шум та гаджети й створять усі умови, щоб важлива для них людина могла перемкнутися та ввійти у викладацький раж.
• Дуже дієвою виявилася розмова з дітьми про різницю якості заняття у випадку, коли клас прийшов підготовлений, і в випадку, коли ні. При цьому достатньо, щоб дитина на власному досвіді мала змогу порівняти, скільки задоволення та енергії вона може отримати від дискусії на занятті, якщо витратила мінімальні зусилля на підготовку, і як відчуває себе, якщо щоденно опиняється поза темою.
• Часто допомагають лінки з іншими предметам. Так, найбільш успішним заняттям з української літератури став урок, пов’язаний з темою Першої світової, яку діти у той час проходили на історії. Усі добре і структуровано розуміли контекст подій, а тому з особливою емпатією сприйняли «Поза межами болю» Осипа Турянського.
• Ще один секрет — допомагати дітям з одним предметом на іншому. Наші школярі непомітним для себе чином зробили великий прогрес з англійською за допомогою історії. Адже більшість матеріалів вони читають іноземною мовою.

Так, поступово, у м’якому та довірливому середовищі, відбувається зміна у їх ставленні до предметів. Великим приводом для святкування у цьому році стало усвідомлення, що у нашому 11-му класі не лишилося алергеків до навчання

Читайте, як змінилася школа за 3 роки роботи тут.